Віктор Ткаченко очолює Науково-дослідний конструкторський інститут 33-й рік. Сьогодні він розповідає про здобутки «Елвіту» за цей період.
– Яким був «Елвіт», коли Ви його очолили?
– На той час тут працювало декілька сотень осіб. Це було особливо конструкторське бюро (ОКБ), яке виконувало великий обсяг робіт. Коли тодішній ректор Політехніки Гаврилюк повідомив, що я керуватиму ОКБ (така на той час діяла процедура призначення), то знайомитися з колективом не було потреби, адже я в інституті працював з 1973 року, відколи закінчив аспірантуру. І науковцем працював тут багато. Я всіх знав і мене знали всі. А 1986-го року прийшов сюди у новому статусі. Потрапив на найважчі часи перебудови, змін…
Були часи, до кінця 80-х років, коли ми відмовлялися від нових робіт, не встигали витрачати кошти і часом отримували за це догани.
– Які найосновніші здобутки за той час відзначите?
– Слушно кажете: найосновніші, бо якщо все перераховувати, знадобиться декілька годин. Ось готуємо книжку до 75-річчя НДКІ. Там і згадаємо все.
Що виокремити за ці роки? Майже 80% наших робіт були оборонного призначення. Ми виконували складні проєкти, мали на це велике фінансування й водночас несли велику відповідальність.
У ці роки основними напрямами роботи були приладобудування, виготовлення апаратури для військово-морського флоту, космічне приладобудування, апаратура для радіоелектронної розвідки.
Ми розробляли вимірювальні прилади загального й спеціального призначення для промисловості, економіки, збройних сил. Їх серійно виготовляли на підприємствах, і не лише на львівських. Апаратуру для військово-морського флоту використовували на полігонах, суднах фізичних полів. Ми виготовляли також вимірювальні комплекси для перевірки космічної апаратури. Їх використовували на космодромі «Байконур».
Однак з-поміж тих напрямів, за якими ми працювали, я би виокремив космічне приладобудування. Виготовляли високотехнологічну апаратуру для польотів. Це було щось особливе.
З 1993 року Україна мала п’ять космічних програм і ми в усіх брали участь. Нічого не пропускали. І тут постало питання працювати у повному виробничому циклі, тобто розробити, виготовити, випробувати.
Почали з того, що розробляли апаратуру для сканера МСУ-ЄУ для російсько-українського супутника СІЧ-1М, який запустили 2004 року. А 2007 року виготовили апаратуру для сканерів МСУ та ССІК за українсько-єгипетським проєктом EGYPTSAT-1.
2011 року полетів супутник СІЧ-2, на якому теж була наша апаратура. На всіх супутниках наша апаратура працювала бездоганно! Ми виробили собі репутацію надійного розробника і виробника. І Україна за ці роки навчилася самостійно у повному циклі виготовляти камери, які передають зображення Землі. Брали участь у великому кооперуванні різних підприємств, що виготовляють електроніку.
П’ята космічна програма закінчилася у 2018 році. А наступного року нову програму вже не фінансували. Однак сподіваємося, що ця перерва – тимчасова.
– Що «Елвіт» виконує зараз?
– Маємо співпрацю з головною астрономічною обсерваторією НАН України за проєктом «Аерозоль UA», яку фінансує КБ «Південне». Також виконуємо ґрантові проєкти МОН. Торік виконали проєкт для військово-морського флоту України. Розробили прилад для вимірювання магнітного поля корабля. Він необхідний для того, щоб корабель безпечно плавав і не мав проблем з мінами чи торпедною зброєю, щоб його не було видно на фоні магнітного поля Землі. Восени 2018 року випробували цей прилад на кораблі «Гетьман Сагайдачний». Ця апаратура вперше створена в Україні.
На сьогодні маємо ще один проєкт МОН для військово-морського флоту – розробляємо апаратуру для атестації морських полігонів, на яких перевіряють кораблі.
– Які виклики переживає інститут зараз?
– На сьогодні у нас працює 30 осіб. Тривожить те, чи наступного року матиме фінансування Космічна програма України, чи отримає університет базове бюджетне фінансування на науку. Водночас є сподівання, що коли університет отримає фінансову автономію, то поліпшиться становище багатьох науковців.
– Чи приходять студенти до Вас на практику?
– Звісно. Охоче їх приймаємо. Здебільшого це студенти ІТРЕ, ІКНІ, ІКТА. Гарно співпрацюємо з тими, хто вчиться на системах штучного інтелекту. Вони з нами – в одному корпусі, поверхом нижче.
– Як оцінюєте розвиток сучасної науки у Політехніці?
– Обнадійливо. Маємо багато розумних людей, які продукують хороші ідеї і готові втілювати їх. Однак їм бракує фінансової підтримки держави.
