Вихованці та викладачі Львівської політехніки – архітектори сакрального простору смт Брюховичі

Львів як давній культурний центр завжди відігравав важливу роль і в координації освітніх процесів. Саме тут на початку ХІХ століття виник технічний освітній осередок, який внаслідок низки реорганізаційних заходів сформувався у Цісарсько-королівську вищу технічну школу, а в подальшому – організаційно і науково зростав під такими назвами: Львівська політехніка (1921–1939), Львівський політехнічний інститут (1939–1942, 1944–1993), Технічні фахові курси (1941–1944), Державний університет «Львівська політехніка» (1993–2000), Національний університет «Львівська політехніка» (від 2000).

Саме вихованці та викладачі цього навчального закладу проєктували чи то реконструювали чимало релігійних споруд, зокрема Львова та околиць. Одним із селищ, де вихованці та викладачі цієї школи активно долучилися до творення сакрального простору, були Брюховичі.

Відомості про те, що львів’яни починають обживати місцевість сучасних Брюхович вже у першій половині ХV століття. Відтоді поселення поетапно організовано еволюціонувало. В австрійський період селище почало розвиватися як рекреаційна зона Львова – включене в офіційний список кліматичних курортів. Згодом, особливо у міжвоєнний період, тут купували дачні будинки заможні й знані львів’яни: підприємці, юристи, митці, викладачі. Серед них і постаті, які тісно пов’язані з історією Львівської політехніки: Габріель Сокольницький (1877–1975) та Генріх Заремба (1883–1954).

Габріель Сокольницький – відомий інженер-електрик, підприємець, власник та акціонер кількох електроінсталяційних фірм, багатолітній професор Львівської політехніки. Він реалізував низку проєктів з електрифікації міст і промислових підприємств. У Політехніці працював упродовж 1901–1965 рр. Неодноразово був завідувачем кафедр, деканом механічного відділу (1928–1929), ректором (1931–1932). Генріх Заремба – архітектор, випускник Технічної вищої школи у 1909 році. Згодом отримав ліцензію архітектора і в 1911 р. відкрив власну фірму, проєктував будинки в стилі модерну, функціоналізму.

Варто зазначити, у 1935–1939 роках у Брюховичах діяв гірськолижний трамплін, який відповідав вимогам FIS (Міжнародна федерація лижного спорту) та на якому можна було виконувати стрибки на відстань до 55 метрів. Проєкт трампліну у 1934 р. розробив тоді ще студент Львівської політехніки Анджей Тейсейре (1911–2000). Навчання на механічному факультеті Львівської політехніки він завершив через два роки (1936). До слова, упродовж 1925–1933 рр. в Політехніці на посаді звичайного професора працював його батько. У 1939–1941 рр. Анджей Тейсейре працював у Львові, а від 1948 по 1981 рр. викладав у Вроцлавській політехніці (від 1970-го професор).

Сакральний простір прийнято трактувати як символічний центр громади. Однак власної сакральної споруди за чотири століття від заснування Брюхович жодна із конфесій не мала: мешканці відвідували ближчі до них храми, зокрема й у Львові.

Римо-католицька громада першою розпочала формування власного сакрального центру в селищі. Упродовж другої половини ХІХ століття вона збудувала два невеликі дерев’яні костели. Архітектора першого костелу ідентифікувати поки не вдалося. Другий костел почали споруджувати у зв’язку з тим, що мешканці нового «мікрорайону» хотіли мати сакральний простір ближче до своїх помешкань. Між іншим, магістрат Львова, коли виділив територію поблизу залізничної станції для забудови віллами та облаштування парку, передбачав і зведення там нової сакральної споруди.

Проєкт замовили у вихованця Технічної академії (1868–1873), а на той час професора, надзвичайного, декана архітектурного факультету (1883–1898, 1901–1903), згодом ректора Цісарсько-королівської технічної вищої школи Густава Бізанца (1848–1925). Висока кваліфікація професора дозволяла йому бути членом фахових екзаменаційних комісій поза межами навчального закладу та входити до складу журі архітектурних конкурсів. Свого часу Густав Бізанц брав участь у проєктуванні головного корпусу Львівської політехніки та декількох релігійних споруд. У своїй архітектурній творчості професор Бізанц застосовував різноманітні стилі історизму: неоренесанс, необароко, неоготику, неороманський стиль. Неоготичні елементи були відображені і в костелі у Брюховичах.

Більшу частину коштів на спорудження костелу та земельну ділянку пожертвував Ігнацій Дрекслер, заможний львів’янин, засновник відомої фірми «Дрекслер і сини». Між іншим, його внук став відомим архітектором-урбаністом, студіював і викладав у Цісарсько-королівській технічній вищій школі.

У міжвоєнний період римо-католики Брюхович стали окремою церковною громадою. Тоді ж, отримавши земельну ділянку під будівництво нового костелу, оголосили конкурс на проєкт. У 1925 р. у конкурсі переміг архітектор Мар’ян Нікодемович (1890–1952). Він також був студентом Цісарсько-королівської технічної вищої школи, яку закінчив з відзнакою 1915 р., у радянський час упродовж 1944–1950 рр. викладав у Львівському політехнічному інституті.

Запроєктований костел Христа Царя зведено у стилі сецесії (модерну). Освячення наріжного каменя відбулося у 1925 р., а 8 грудня 1930 р. його освятив митрополит Львівський РКЦ, архієпископ Болеслав Твардовський. Однак в подальшому костел ще добудовували (спорудили вежу, тинькували та ін.). Повністю завершити будівельні роботи завадила Друга світова війна.

Після початку богослужінь в мурованому костелі інші, дерев’яні, очевидно, не використовувалися. До сьогодні вони не збережені. З костелом Христа Царя склалася краща ситуація: влада передала його православній громаді, яка утримувала його впродовж 1947–1990 рр., провела там значний обсяг робіт (ззовні та всередині). У 1991 р. влада передала храм греко-католицькій громаді.

У 1930-х рр. ХХ століття свій сакральний простір у Брюховичах організовувала єврейська спільнота. У серпні 1935 р. біля залізничного вокзалу єврейське товариство «Єдність» заклало камінь на будівництво притулку та дому молитви (синагоги). І вже у вересні цього ж року газета «Хвиля» інформувала про молитовні урочистості у зв’язку із завершенням будівництва синагоги.

У період незалежності будівництво нових храмів розпочали громади православних, греко-католиків та римо-католиків. Православні розпочали будівництво нового храму 14 квітня 1991 р. Через шість років (14 вересня 1997 р.) храм освятив митрополит Львівський і Сокальський Української Православної Церкви (Київський патріархат) Андрій (Горак) на честь свята Введення у храм Пресвятої Богородиці. Проєкт храму розробив заслужений архітектор України Микола Рибенчук. Він не є вихованцем Львівської політехніки, але має дотичність до університету, адже працює на посаді доцента на кафедрі архітектурного проєктування та інженерії.

У 2013 р. проєктував та реконструював комплекс споруд для греко-католицького чернечого ордену св. Василія Великого в Брюховичах Семен Цимбалюк (1958–2017) – архітектор-реставратор, член Національної спілки архітекторів України, лауреат Державної премії України в галузі архітектури (1997). Він закінчив Львівський політехнічний інститут за спеціальністю «Архітектура» у 1980 р., став автором проєктів реставрації багатьох пам’яток архітектури західних областей України.

Навесні 2013 р. орден ЧСВВ почав споруджувати храм, який через п’ять років (2 грудня 2018 р.), освятив Глава УГКЦ архиєпископ Святослав (Шевчук) на честь свята Собору Пресвятої Богородиці. Проєкт храму розробив випускник Львівського політехнічного інституту архітектор Михайло Федик.

З 2012 р. римо-католицька громада Брюховичів виокремилась в окрему парафію і розпочала підготовку до будівництва костелу на честь св. Терези від Дитяти Ісуса. У 2015 р. проєкт розробив Андрій Павліш, випускник факультету архітектури Державного Університету «Львівська Політехніка». До речі, упродовж 1996–2005 рр. архітектор накреслював у Брюховичах і деякі житлові будівлі. Освячення наріжного каменя під будівництво костелу та соціального центру для дітей і молоді відбулося 18 червня 2017 р., а у 2019 р. архиєпископ Мечислав Мокшицький, митрополит Львівський РКЦ, освятив костел. Деякі будівельні роботи ще тривають.

Отже, плеяда викладачів й випускників вищого технічного наукового осередку у Львові впродовж різних етапів його, організованого розвитку творила чи реконструювала майже усі сакральні архітектурні об’єкти ХІХ–ХХ століть. Як бачимо, саме викладачі та випускники цієї школи від другої половини ХІХ до другої декади ХХ століття проєктували сакральний простір і селища міського типу Брюховичі.