За два тижні Джонні Александер Балсека Мартінес поїде додому, в Еквадор, а нині він насолоджується останніми днями в Україні, ходить вуличками Львова, відвідує театри. Навіть нашу зустріч він призначив доволі пізно, адже повертався з вистави «Дон Жуан».
Хлопець живе у місті Лева вже шість років, завершив Інститут будівництва та інженерних систем Львівської політехніки, обрав спеціальність будівництва та цивільної інженерії (освітня програма «Водопостачання та водовідведення»). У рідній країні є проблеми з водою, тому він хоче стати хорошим спеціалістом у цій галузі. Тут мешкає його двоюрідний брат, саме він порадив хлопцеві обрати Політехніку. Спочатку батьки дуже не хотіли, аби син вступав в український ЗВО. А коли мама знайшла у YouTube відео про українські гуртожитки, де студенти п’ють алкоголь і влаштовують «тусовки», то сказала, що там він жити точно не буде. Хлопець пообіцяв не пити та вчитися. Джонні й справді добре вчився та навіть здобув дипломом із відзнакою.
Він завжди мав мрію – подорожувати, вивчати інші культури та знайомитися з новими цікавими людьми. Розповідає, що ментальність еквадорців та українців дуже різна. «Я помітив, що 21-річні українки вже хочуть вийти заміж. Наші жінки так не поспішають, вони більш закриті».
Джонні займається бачатою та сальсою, любить грати на гітарі й дивитися українські комедії, як-ось «Скажене весілля». Він відвідав Луцьк, Хотин, Чернівці, Кам’янець-Подільський, Вінницю, Івано-Франківськ, Шацькі озера, Одесу, Миколаїв, Київ, Тернопіль, але найбільше любить Львів. «Мені дуже подобається це місто. Якби я і жив в Україні, то лише тут. Але наразі мушу повертатися в Еквадор. Там для мене більше можливостей. Та й з рідними я дуже давно не бачився. За шість років приїжджав лише один раз, здебільшого ми підтримуємо зв’язок через Skype, WhatsApp та Facebook. У будь-якому разі за два роки я знову повернусь у Львів до свого брата на вручення диплома (він нині навчається в Політехніці на третьому курсі)». В Україні хлопець працював у братовій фірмі. Вони допомагали студентам з Еквадору, які хочуть вчитися у Львові, вивчити українську мову, оформити документи, акліматизуватися та знайти одяг, орієнтуватися у місцевості. Джонні досі не звик до львівського дощу. «Коли в нас у Еквадорі -7º, то з дому я навіть не виходжу».
Рідна мова еквадорця – іспанська, але хлопець добре говорить українською, розуміє російську та англійську. Коли він приїхав в Україну, то пів року ходив на підготовчі курси. Розповідає, що найважче в українській мові – це граматика, особливо відмінювання. «Багато моїх знайомих, які давно тут мешкають, досі не вміють говорити українською або розмовляють дуже погано. Мені було важко на першому курсі. Я ходив на лекції і запитував: «Про що взагалі мова?». На другому курсі я навчився думати українською, а не іспанською. Деколи з друзями, які тут живуть, у розмові змішуємо іспанську з українською, наприклад «Давай al cine» («Пішли в кіно»), вже, не замислюючись, говоримо «Дякую»; звісно, використовуємо молодіжні слова та фрази «бляха-муха», «шо за фігня».
Звісно, Джонні потрапляв у різні веселі ситуації. «Якось купував пиво на фестивалі у Стрийському парку, а мене запитують «Бажаєте чипси?», а я подумав, що мене запитують, чи я вчуся. То і відповідаю «Та, я тут вчуся». На першому курсі я вже знав, як говорити фразу «Дайте мені», вивчив слово «курка». Заходжу у крамницю й кажу: «Дайте мені курка», продавець дивиться на мене й відповідає: «Добре, Ви бажаєте куртку?», кажу: «Нє, курка», мене знову перепитують «Куртка?». Кажу: «КУРКА», вже навіть показував курку жестами».
Джонні Александер Балсека Мартінес ще не поїхав з України, але вже ностальгує. Запитую «Будеш сумувати за Україною?», відповідає: «Буду, навіть планую».
