Четвертокурсниця Інституту права, психології та інноваційної освіти Вероніка Ващук ще у чотирнадцять років зрозуміла, ким хоче стати у майбутньому. Віра в себе, впевненість та жага до результату допомогла дівчині з маленького села стати доброю журналісткою. У нашому інтерв’ю Вероніка розповідає, як саме розпочалася її кар’єра радіожурналістки та як від другого курсу поєднувати навчання з роботою.
– Вероніко, розкажи трішки про себе та чому для навчання ти обрала Львівську політехніку?
– Я родом зі Сокальщини, тепер, до речі, вже Червоноградщини, з мальовничого села Комарів. Зі самого малечку мала хист до декламування віршів, брала участь в обласних конкурсах, грала головну роль у десятках сценок. Одного прекрасного дня, здається, це було у 8 класі, я вирішила, що моє покликання – бути журналісткою. Чому обрала вчитися у Львівській політехніці? Напевно, так підказало моє серце, і я жодного разу не пошкодувала про свій вибір.
– Чим тебе привабила журналістика?
– Журналіст має важливу місію – інформувати людей про найважливіше. Він ніколи не сидить на місці, спілкується з різними відомими особистостями. Такий спосіб життя мені подобається.
– Ще на другому курсі ти вирішила спробувати себе на радіо…
– Всі ми пам’ятаємо березень 2020 року, коли до нас увірвався коронавірус. Карантин був не на два тижні, як нам обіцяли попередньо, а на місяці й згодом роки. Тому, склавши останній іспит другого курсу, як сьогодні пам’ятаю це було 27 червня, я вирішила: час діяти і реалізовувати себе. Мені пощастило натрапити на вакансію ведучої місцевого радіо. Не роздумуючи, я подала свою кандидатуру. З цього і почались мої перші кроки кар’єрного шляху. Емоції переповнювали, коли мені вперше довірили у прямому ефірі розповідати про погоду. Це були емоції і радості, і гордості, і страху. Я відчувала новий ковток адреналіну, коли щораз частіше виходила в ефіри. Згодом почала самостійно працювати, удосконалювати себе. Вважаю, що саме такий досвід потрібен на старті кар’єрного росту. І знаю, що це не кінець.
– Якою була твоя перша зустріч із керівництвом радіо «Сокаль»?
– Ой… (посміхається), було трішки страшно, але мене прийняли відразу як свою. Хоч я не одна проходила двомісячне стажування, де весь колектив обирав. Результат був очевидним.
– Перші настанови, помилки… Що найбільше запам’яталося з випробувального терміну?
– Оскільки це було два роки тому, я вже й не дуже пам’ятаю. Проте, зрозуміло, що помилок у перші дні, а той тижні, було вдосталь. Виходячи в ефір, я уявляла себе на сцені з дитинства, де потрібно повільно, з інтонацією говорити. Тут і була моя перша помилка та порада від наставника: говорити так, як говориш у буденному житті.
– Як тобі вдавалося поєднувати роботу з навчанням?
– Приємно, що викладачі мого інституту з розумінням поставились до того, що я тижнями могла не бути присутньою на парах, не отримати жодного балу. Але помаленьку своїми зусиллями та допомогою як викладачів, так і одногрупників, мені вдавалося закривати сесію.
– Чи вплинула війна на обсяг твоєї роботи?
– Війна, однозначно, внесла корективи. 24лютого о 7:00 я їхала на роботу, де зазвичай обдумую, про що буду розповідати. Гортаю стрічку у фейсбуці… Страх. Нерозуміння. Багато запитань. Розумію, що потрібно зібратись з думками, адже попереду – важкий робочий день. І вже о 8 годині зі словами: «Сьогодні близько п’ятої години ранку РФ розпочала так зване повномасштабне вторгнення, тож ми розпочинаємо наш інформаційний марафон, працюючи у режимі реального часу та сповіщаючи вас про найголовніше». Так і дотепер на нашому радіо триває інформаційний марафон, який ми згодом назвали «На шляху до перемоги». Та все ж розуміємо теперішнє становище, падіння економіки, тому половина колективу повинна була піти у відпустку, серед них і я. Уже два місяці практично не ходжу на роботу. Скажу відверто, сумую. Тому знайшла вакансію нічного журналіста в ІА «Корупція.інфо». Переваги цієї роботи однозначно є, наприклад, працювати віддалено.
– Нічна зміна не стомлює? Чи було емоційне вигорання? Якщо так, то як ти справилася з ним?
– У перші дні мені було дуже важко. Відверто кажучи, думала, не витримаю й місяць. Проте минає день за днем – і я розумію, що організм звик до такого режиму. Вигоряння? Т, ні, поки що не було. Розумію, що все ще попереду. Я обрала тернистий шлях, тож повинна з розумінням проходити будь-які випробування.
– Радіожурналістика досить популярна в Україні. З якими відомими особистостями ти проводила ефір?
– Тут мені не пощастило (посміхається). З появою коронавірусу, зрозуміло, до нас жодні відомі особистості не приїжджали, лише у телефонному режимі мала декілька інтерв’ю. Зокрема це були: Віктор Винник, Роман Скорпіон і ще трохи менш відома співачка Оксана Гнідець. Було хвилююче, але емоції після цього беруть гору.
– Ти завершуєш четвертий курс. Підсумуй, що ж за цей час найбільше допомогло тобі досягнути такого професійного рівня?
– Безперечно, все, чого нас навчили в університеті, – безцінне. Проте практика все ж переважає.
– Що би ти побажала абітурієнтові, який готовий обрати журналістику?
– Від мене поради будуть прості: діяти, експериментувати, не боятись, пробувати себе у різних напрямах ,бути активним у студентському житті, насолоджуватись кожною хвилинкою, адже ми починаємо щось цінувати, коли це втрачаємо. Сподіваймося, що війна до початку навчального року завершиться, більше не буде спалаху коронавірусу і всі студенти зможуть повернутися на денне навчання та насолоджуватися студентським життям на повну. Вірте в себе – і вам усе вдасться!
