Минув третій рік повномасштабної російсько-української війни. З одного боку, це три роки російського терору, вбивств, страждань і песимізму. З іншого боку, це три роки нашої героїчної історії, нашої мужності, незламності, успішної боротьби проти другої армії світу, проти найбільшої за територією держави на планеті, яка поставила собі за мету знищити Україну як державу.
Про політологічні підсумки трьох років війни читайте в аналітичному матеріалі від Миколи Бучина, доктора політичних наук, професора кафедри політології та міжнародних відносин Інституту гуманітарних та соціальних наук Львівської політехніки.
Три роки війни принесли нам як певні позитивні, так і певні негативні моменти. За цей час ми не раз відчували відчай, песимізм і страх, але водночас — надію, радість і гордість за наших воїнів, які героїчними зусиллями стримують ворожу навалу. Тож спробую підбити підсумки трьох років війни, виокремивши як наші досягнення, так і наші невдачі на полі бою та на міжнародній арені.
Серед головних невдач станом на початок четвертого року повномасштабної війни для України можна виокремити такі:
1. Погіршення відносин із США. Прихід до влади Д. Трампа станом на сьогодні не лише не виправдовує наших наївних сподівань, а й викликає значне занепокоєння. Його численні заяви щодо російсько-української війни свідчать про те, що він абсолютно не розуміє (чи вдає, що не розуміє) справжньої її суті. А його шантаж України та спроби домовитися з росією поза спиною в Європи й України вкрай небезпечні. Єдиним чинником, який дає нам певну надію, є непередбачуваність самого Д. Трампа, досвід першого президентства якого часто демонстрував здатність американського лідера кардинально змінювати свою риторику та дії (часто на 180 градусів).
2. Збереження росією ініціативи на полі бою на Сході України. Росія продовжує, попри шалені втрати, так звану повзучу окупацію Донбасу, повільно захоплюючи нові українські території. Загалом за три роки повномасштабної війни ми втратили майже всю Луганську область, більшу частину Донеччини, значну частину Запорізької та Херсонської областей, північ Харківщини. Станом на сьогодні росія окупувала (починаючи з 2014 року) близько чверті території України.
3. Формування умовної «осі зла» (куди входять росія, КНР, КНДР та Іран), головною жертвою якої стала Україна. Північнокорейські війська беруть пряму участь у боях проти ЗСУ; іранські шахеди вже тривалий час завдають ударів по території нашої держави; Китай хоч прямо і не підтримує росію, однак став для російської влади так званим покупцем останньої надії, економічно підтримуючи росію та зменшуючи ефект антиросійських санкцій.
4. Нерішучість і слабкість наших міжнародних партнерів. Досі наші міжнародні партнери хоч і підтримували Україну та чинили тиск на росію, проте робили це повільно, нерішуче, несвоєчасно й локально. США за президентства Дж. Байдена так і не виявили лідерської рішучості, щоб змусити росію припинити агресію проти України, а Європа виявилася неспроможною забезпечити всі військові потреби України. Крім того, у наших міжнародних партнерів немає політичної волі та консенсусу щодо вступу України до ЄС і НАТО.
5. Наявність низки внутрішньополітичних проблем. Йдеться і про не до кінця ефективну мобілізаційну політику, і про вплив російських ІПСО на населення України, і про елементи політичної боротьби між владою та опозицією, які, попри війну, інколи проявляються й додатково дестабілізують ситуацію в країні, та ін.
Водночас серед головних досягнень трьох років повномасштабної війни для України можна виокремити такі:
1. Збереження суверенітету. Незважаючи на плани росії знищити Україну (всім відома фраза про «Київ за три дні») та зневіру міжнародної спільноти щодо наших спроможностей, ми три роки успішно протидіємо російській агресії. Навіть більше, ми стали більш впливовими та суб’єктними на міжнародній арені.
2. Стабілізація фронту. Попри збереження ініціативи росії на Сході України, станом на сьогодні східний фронт вдалося більш-менш стабілізувати, а просування російської армії — призупинити, що потенційно дає нам шанс на ще один контрнаступ у майбутньому. Крім того, ми змогли поліпшити ситуацію на морському фронті. Ми знищили частину російського флоту, змусивши решту відступити з Криму. Завдяки цьому був розблокований морський зерновий коридор, що дало змогу експортувати українське зерно без згоди росії.
3. Суттєве посилення ППО та поліпшення ситуації на повітряному фронті. Попри те, що росія активно використовує авіацію на полі бою, її ефективність суттєво зменшилася (і завдяки посиленню української авіації, і завдяки зміцненню української ППО). Крім того, незважаючи на активні спроби росії знищити українську енергетику та критичну інфраструктуру, російські ракети й безпілотними виявилися лише частково ефективними. І тоді як на початку війни ми мали значні проблеми з електроенергією, уже в наступні роки, попри песимістичні прогнози, таких проблем стало значно менше.
4. Активні контрнаступальні дії з боку України. У цьому контексті варто зазначити, що Україна впродовж трьох років повномасштабної війни не лише оборонялася, а й проводила контрнаступальні дії. У 2022 році ми спочатку змусили російську армію відступити з півночі України, згодом, унаслідок Харківського контрнаступу, звільнили більшу частину Харківщини, а також частину Донеччини. У 2024 році Україна завдяки Курській операції змогла створити унікальний прецедент — захопити (або, зважаючи на історичні аспекти, правильніше буде вжити термін «звільнити») та впевнено утримувати частину території росії. Це унікально з огляду на те, що вперше неядерна держава здобула контроль над територією ядерної держави. До контрнаступальних дій з боку України я також зараховую вже регулярні удари українських дронів і ракет по території росії. Особливо проблемними для агресора стали удари по нафтобазах і нафтопереробних заводах.
5. Геополітичні поразки росії та її союзників. Йдеться насамперед про падіння дружнього до росії та Ірану режиму Б. Асада в Сирії, що крім репутаційних втрат має наслідком втрату росією сухопутної та єдиної військово-морської бази в регіоні. А успіхи Ізраїлю в Лівані й ефективна боротьба ізраїльської армії з Хезболлою та ХАМАС (проксі-силами та союзниками Ірану) суттєво послабили й сам Іран, що матиме негативні наслідки і для росії.
6. «Пробудження» Європи. Політика США після приходу Д. Трампа сформувала у європейських країнах побоювання, що вони можуть залишитися без американського військового захисту та гарантій безпеки, опинившись сам на сам з агресивною росією. Тому в останні тижні лідери ЄС активно комунікують, проводять зустрічі, збільшують витрати на оборону та посилюють підтримку України, що дає нам реальний шанс на збереження суверенітету навіть у разі повної відмови США підтримувати нашу державу. До цього варто додати перемогу на виборах у ФРН християнських демократів, які (судячи з позицій та заяв) будуть готові більш інтенсивно підтримувати Україну.
Підсумовуючи, варто розуміти, що боротьба триває, а її результат ще не визначений. І зовнішні чинники можуть відіграти лише додаткову роль у визначенні результатів російсько-української війни. Головну ж роль у забезпеченні перемоги над ворогом відіграватиме Україна та українське суспільство: наша готовність боротися до кінця, наша консолідованість, наш бойовий дух і взаємопідтримка.
Ілюстрація із сайту «Факти»