Знаєте, як на початку жовтня розпізнати першокурсників? Вони так поспішають на пари, що стають просто нестримними й можуть відповідати на запитання майже на льоту. Такої тяги до знань нема більше ні в кого!
Минуло лише трохи більше місяця, а першокурсники вже майже адаптувалися. Ну, і майже зрозуміли, куди потрапили. Хоча вони ще досі ходять натовпами чи невеликими групами. Та, зрештою, переконана, що пам’ятаєте це переживання: головне вчасно і з усіма разом зайти до аудиторії, і не дай Боже запізнитися.
Та величезною перевагою саме першокурсників є цікавість до навчання. Звичайно, щось не зрозуміле, щось – трохи складне, та переважає все-таки цікавість. А ще – прагнення показати всі свої найкращі сторони.
Місце проживання – єдине, що різнить першокурсників: одні – у гуртожитках, інші – на орендованих квартирах, а найщасливіші – вдома. Хоча, повірте, більшість усе-таки переконана, що саме їхнє місце проживання – далеко не найліпше й іншим значно комфортніше чи бодай веселіше та незалежніше. Тож цілком нормально, що «львівські» хочуть жити в гуртожитку. Ну, але й цілком зрозуміло, що «гуртожитські» з величезним задоволенням пожили б на квартирі чи вдома.
Та, як би там не було, але найскладніші часи вже позаду. Ну, хіба… ще перша сесія. Але скільки там тих іспитів! Та й імунітет до того часу вже вироблять, від старшокурсників наслухаються, «переляку наїдяться», тож уже й страшно не буде… майже.
І все ж таки, першокурсники, у вас таке класнюще життя почалося! Повірте, багато хто заздрить і вашим страхам, і переживанням, і вашому щастю бути першокурсниками.
Наталя Маценко, студентка першого курсу Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології:
«Стараюся все встигати»
Я мешкаю на орендованій квартирі разом із подругами. Перший тиждень було дуже важко. Адже раніше ніде не жила поза домом і не бувала десь довго сама без батьків. Скучаю за мамою і татом. А щодо навчання, то мені подобається. Хочу більше дізнатися про кібер-безпеку. Стараюся встигати все. Тож трохи бракує вільного часу. До того ж, під кінець тижня ще й треба готувати, бо привезені з дому продукти вже з’їдаємо. Намагаюся економно підходити до витрат, щоб грошей вистачало. Це трохи складно, але більш-менш вдається. З одногрупниками вже перезнайомилися, здружилися, нормально спілкуємося.
Степан Пилющак, студент першого курсу Інституту телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки:
«Хотів би жити в гуртожитку»
Я – львівський, тож живу разом із батьками. Навчання подобається, лише з деяких предметів складно, бо в школі щось не довчив, а тепер це дається взнаки. Хоча наразі встигаю і вчитися, і відпочивати. Серед моїх знайомих одногрупників теж не чув, щоб комусь було особливо складно чи катастрофічно. Мені хочеться пожити в гуртожитку, щоб відчути справжнє студентське життя.
Михайло Тузяк, студент першого курсу Інституту архітектури:
«Головне, що навчання цікаве»
Раніше не мав досвіду бувати десь далеко від дому, тож дещо незвично, але мені підходить. Перші враження від гуртожитку були не найкращі. Та зараз стежимо за порядком у кімнаті. Зі сусідами вже зжилися – хлопці виховані, добрі. Єдине, ще не цілком звик до такої кількості людей і шуму. Додому їжджу щотижня. Мама готує, тож самому куховарити доводиться аж під кінець тижня, та й мої сусіди також уміють готувати. Найбільше мені подобається самостійність. А також те, що навчання саме таке, як я собі уявляв, і надзвичайно цікаве.
Юлія Куцяк, студентка першого курсу Інституту гуманітарних та соціальних наук:
«Давно мріяла жити самостійно»
Я дуже домашня, то треба трохи звикати до гуртожитку. Та давно мріяла жити самостійно. Зараз стараюся навчитися збалансовувати час, щоб вистачало на все, і фінанси – це наразі гірше вдається. Щодо цих питань раджуся з батьками. А саме навчання мені подобається: учитися цікаво й мені зовсім не складно. Гірше з пристосуванням до львівського транспорту – дуже незручний.