Ну, почалося! Улюблений багатьма період року – «Український рамадан» – від Романа до Йордана. Про традицію стільки святкувати говорять багато і різного. Ті, хто любить ходити в гості чи запрошувати до себе, – радіють, що буде чимало приводів для цього. Для іноземців – це швидше щось абсолютно незрозуміле й алогічне, бо вони собі навіть не можуть уявити, як це так можна.
Та насправді, радіти життю теж треба вміти. Нам це добре вдається. Скільки би не було роботи, різних клопотів, але час для приготування до свята завжди буде. Цікаво й те, що в наших традиціях переплелося давнє і нове, християнське і язичницьке, власні уявлення і вироблені соціумом. Такий мікс творить особливий колорит і атмосферу свят, яких нема більше ніде. І хоч у той чи інший період на стиль святкування впливає якась модна тенденція, його суть завжди залишається сталою.
Та, зрештою, для самого свята потрібне просто внутрішнє відчуття святковості. Адже навіть, якщо довкола все яскраво світиться і вибухають феєрверки, а внутрішньо ми не налаштовані на святкування, то ніхто нам цього організувати не зможе. І, навпаки, навіть найпохмуріша погода не завадить відчувати щастя і радіти життю, якщо це вміємо.
Та знаєте, який найбільший виклик у всіх цих святкуваннях? Не загубити самого свята. Адже сутність не лише у смачних наїдках, гучній компанії, а у відчуттях та діях. Якщо, наприклад, постановити, що бодай на кожне свято йти на літургію і ще робити якусь пожертву – чи матеріально, чи власним часом, увагою, чи якось допомогти справами тим, хто цього потребує, то наші святкування мали б зовсім інше «обличчя» і абсолютно інше змістове наповнення. І це, справді, приносило б значно більше радості та задоволення.
Ірина Лебедь, студентка першого курсу Інституту права і психології:
«Про Миколая маю теплі спогади»
Миколая – це свято мого дитинства. Незабутні моменти, коли заглядаєш під подушку, а там те, про що просила. Ми з групою організували гру – витягували листочки з іменами і тепер кожен таємно готуватиме комусь подарунки. Додому поїду аж після сесії, тож тоді вже обміняюся дарунками з рідними. Серед дитячих спогадів найяскравіший, коли Миколай приніс відеокасету з мультфільмами «Том і Джері», яку дуже хотіла. Я навіть плакала від радості.
Ірина Палійчук, студентка першого курсу Інституту права і психології:
«Свято Андрія має гарні традиції»
Дуже люблю свято Андрія. Ще малою з подружками щороку ворожила, на долю, на коханого. Тоді це було так цікаво. Зараз, згадуючи, трохи смішно. Мені багато бабця розповідала про різні ворожіння. Добре, що в нас стільки гарних свят і традицій. Це дає змогу відпочити, перевести увагу від різних проблем.
Микита Тарасов, студент третього курсу Інституту сталого розвитку:
«Маємо родинні свята і з друзями»
Улюблені – це Новий рік і католицьке Різдво. Хоч я православний, та в родині прийнято святкувати цей день. До 25 грудня прикрашаємо ялинку, готуємо святковий стіл, обмінюємося подарунками. А Новий рік зустрічаю з друзями, теж готуємо щось смачне, під ялинкою розкладаємо подарунки, гірляндами прикрашаємо кімнату, вмикаємо в телевізорі зображення палаючого каміна і відпочиваємо. Взимку холодно, то святкування – це найкраще проведення часу.
Володимир Матіїшин, магістрант другого курсу Інституту геодезії:
«Починаю святкувати від Романа»
Святкувати починаю від Романа, бо я Романович. Та найбільше люблю Миколая. Завжди готуюся заздалегідь. Стараюся підбирати подарунки кожному окремо, щоб друзям сподобалися. Також чекаю на подарунки – люблю сюрпризи. Маю з дитинства багато книжок від Миколая. Дуже приємно було, коли отримував ті подарунки, про які писав у листі.
Олексій Янін, студент третього курсу Інституту гуманітарних і соціальних наук:
«Не дуже люблю святкувати»
Особливо нічого й не святкую. Хіба що Миколая. До Нового року не готуюся, бо не дуже маю настрій. Та й взагалі помітив, що з кожним роком це свято щораз менше цікаве. На Миколая в Колегії студентів та в нашому інституті буде «таємний Санта» –готуватимемо подарунки один одному. Зараз студенти більше перейняті сесією, аніж святкуваннями. Та й піст, то не надто святкуємо.
