Учасник Революції Гідності, який пішов на майдан у 15-ть, активний волонтер, хоробрий воїн, дуже добра, відповідальна і світла людина. Так згадують про Назара Держила – випускника кафедри теплогазопостачання і вентиляції Інституту будівництва та інженерних систем. Молодий хлопець боровся за справедливу й вільну Україну ще з юнацтва і цій боротьбі віддав усього себе.
Хлопець закінчив Техніко-економічний коледж Львівської політехніки, а згодом продовжив навчання на третьому курсі ІБІС. До того вже був учасником Революції Гідності. Під час буремних подій Євромайдану зазнав важкого поранення внаслідок вибуху в Будинку профспілок. Про це згадував так:
«Переданий невідомим пакет із написом «Ліки», що вибухнув у руках мого побратима, назавжди змінив моє життя. Я втратив одне око, отримав термічні опіки другого ока, відкриту черепно-мозкову травму, численні переломи кісток черепа й обличчя. На щастя, з Божої ласки та завдяки допомозі небайдужих людей, я одужав. Майстерні реконструкції та пластики, які провів канадський хірург Олег Антонишин, повернули мені обличчя, що вселило твердий намір міцно стати на ноги та досягти успіху, незважаючи на травми».
Згодом студент-третьокурсник став одним із дванадцяти переможців всеукраїнського конкурсу «Видатні українці Канади», учасниками якого були пів тисячі старшокласників і студентів. Разом з іншими переможцями він упродовж кількох місяців перебував у Канаді, де вивчав англійську мову, знайомився з канадським суспільством і представниками української діаспори. Але, незважаючи на активне студентське життя, Назар не полишав думок про військо, тож вступив до добровольчого батальйону.
«Мені казали, що з одним оком мене не візьмуть воювати, крім того, я шульга і прицілювався лівим оком, яке втратив, а тому мусив перевчитися на праворукого. Спершу я волонтерив в одній з організацій, ми допомагали бійцям, які повернулися з війни, розв’язувати різні юридичні проблеми. А згодом пішов воювати добровольцем», – згадував Назар.
Сьогодні в інституті говорять про свого випускника з болем у серці але з гордістю й безмежною повагою. Кажуть, що Назар був особливою, дуже багатогранною людиною, добре вчився, відповідально ставився до завдань викладачів, але водночас жив військом, волонтерив, постійно їздив на Схід, а своїм найважливішим обов’язком називав – служити Україні та її захищати.
«Коли Назар прийшов до нас після коледжу, то вже мав статус учасника бойових дій. Ми знали, що він був на Майдані у період дуже сильних заворушень, і зазнав там важких травм. Назар запам’ятався мені надзвичайно мужньою, свідомою, багатогранною людиною, у ньому жив обов’язок – захищати, служити, допомагати. Десь у душі ми завжди розуміли, що він не може не піти на війну, ця думка жила в ньому, а військо було для нього дуже важливе. Навіть під час навчання він брав активну участь у багатьох процесах, їздив на Схід, але разом із тим добре вчився, був дуже виконавчий і відповідальний. Згадуючи про нього, я завжди бачила перед очима добру, позитивну, надзвичайно хоробру і свідому людину», – розповідає фахівець бакалаврату ІБІС Мар’яна Атаманюк.
Після закінчення бакалаврату Назар продовжив навчання на магістратурі, на заочній формі. Тут залишив по собі також тільки найсвітліші спогади. Фахівець деканату магістратури Ірина Дем’яновська розповідає, що хлопець був добродушний, приємний у спілкуванні, випромінював тепло і радість, поруч із ним завжди хотілося перебувати.
«Ще недавно ми згадували про Назара, адже в інституті його добре пам’ятають. Під час навчання він завжди був націлений на військо, було видно, що прагне йти цією стежкою. Але водночас залишався надзвичайно доброю і приємною людиною. Пригадую, я випадково зустріла його на вулиці, він був разом із другом, але коли побачив мене, то одразу підійшов, почав обнімати. Він випромінював таке світло і тепло, що поруч із ним завжди хотілося бути…» – згадує Ірина Дем’яновська.
Товариш Назара – Роман Дзівінський – на своїй фейсбук-сторінці написав:
«Брате, мені Тебе не вистачатиме, на цей раз щось бахнуло всередині! Ми вижили на Майдані, потім лікування, реабілітація, Східний фронт, вишколи, розбудова осередку ПС у Донецькій області, усвідомлення того, що є учасниками трьох визвольних змагань, початок повномасштабної війни і...
Ти завжди старався бути поруч, допомога твоя неоціненна, і ти назавжди залишишся в моєму серці молодшим братиком!»
Біль та відчай через втрату таких молодих і відважних людей сковують наші серця. Але віримо, що їхні подвиги слугуватимуть прикладом для кожного українця, надихатимуть до боротьби і стануть міцним фундаментом, на якому постане вільна Україна.
