Історія Науково-технічної бібліотеки

HIC MORTUI VIVUNT, ET MUTI LOQUUNTUR

«Тут мертві живуть, і німі говорять», напис на фронтоні будинку бібліотеки

Національний університет «Львівська політехніка» — найдавніший вищий технічний навчальний заклад України. Його історія починається в першій половині XIX ст., коли за прикладом найбільш розвинених країн Європи нові економічні відносини почали, хоч і повільно, але все ж розповсюджуватися в господарство тоді провінційної Галичини,сприяючи активному розвиткові прикладної науки та техніки.

У королівському декреті від 7 березня 1816 року наголошено, що відкриття у місті Лембергу (Львові) Цісарсько-королівської реальної школи здійснено з метою задоволення навчальних потреб місцевого населення. Утримувалась технічна школа за кошти нововведеного місцевого промислового податку. У навчальних планах Реальної школи основну роль відвели предметам природничо-математичного циклу, кресленню, рисунку та вивченню нових сучасних мов. Навчальний процес у Реальній школі здійснювався на основі німецьких освітніх програм, які були пристосовані до місцевих вимог. Новостворена Реальна школа розмістилася у гарному будинку під номером 20 на тодішній вулиці Пекарській (тепер — Вірменська). У цій навчальній будівлі поряд з великим лекційним залом, механічними та хімічними лабораторіями, лабораторією лиття, великою кімнатою для малювання та креслення, розмістились також кабінети адміністративного керівництва школи. На той час реальна освіта протиставлялась класичній та давала потрібні технічні знання для подальшої професійної діяльності. Вступати до Реальної школи дозволялося випускникам, які закінчили 4-річну Нормальну школу.

У 1835 р. у цій школі створено торговельний відділ, і школа стала називатися Реальною торговельною академією, яка 4 листопада 1844 р. була реорганізована в Технічну академію. І вже понад півтора століття бібліотека є невід’ємною частиною, своєрідною духовною скарбницею та інформаційною базою університету. У 1848 р. в Австрійській імперії почалася буржуазно-демократична революція. Повстання у Львові було придушено силою війська, що застосувало навіть артилерію. Під час артобстрілу виникла пожежа, згоріло багато будівель, зокрема будинок Технічної академії, який у ті часи стояв на розі вулиць Театральної та Вірменської. Бібліотека,що налічувала тоді близько 2 тисяч томів,теж повністю згоріла, як і наукове обладнання на суму 10 тис. злотих.

Відновлювалася книгозбірня надзвичайно повільно. В основному книжки надходили як дарунки, пожертви від приватних осіб, головним чином, професорів Академії та заможних городян, наукових установ міста. Літератури, виданої українською мовою, у львівських книгозбірнях, зокрема в бібліотеці Технічної академії практично не було.

У 1871 р., майже за 30 років існування бібліотеки Технічної академії, в її фондах було накопичено лише 3608 томів. У той час бібліотека не мала ні штатних працівників, ні відповідного приміщення, фонди її були не впорядковані і користуватися ними було дуже складно, систематичного обслуговування теж не було. Справами бібліотеки безпосередньо займався сам ректор, який здійснював купівлю книг, передплату журналів, вів облік в інвентарних книгах і, якщо йому вистачало часу, видавав книги студентам та викладачам. Здійснювати таку велику роботу одній людині, яка одночасно виконувала обов’язки ректора та викладача, було надзвичайно важко.

Наприкінці 1874 р. колегія професорів академії звернулася до Міністерства освіти з пропозиціями щодо поліпшення роботи бібліотеки, і Міністерство дозволило 5 листопада 1874 р. у будинку Жарських, що прилягав до головного корпусу Академії, виділити і передати відповідні приміщення для розміщення там книгозбірні та організації при ній читальні. Міністерство зобов’язало колегію професорів обирати зі своєї спілки бібліотекаря, який би і здійснював головне керівництво бібліотекою на громадських засадах. Тоді ж було встановлено першу постійну штатну одиницю бібліотечного працівника-скриптора і дозволено прийняти тимчасового помічника бібліотекаря. Міністерство виділило для цього кошти.

Згодом керівник бібліотеки отримував заробітню плату за наказом ректора, а зарплата і статут скрип тора визначалися окремим договором. З того часу колегія професорів довіряла керівництво бібліотекою одному зі своїх членів. Усі інші обов’язки, зокрема обслуговування читачів, покладалися на штатного працівника. Першим очолив бібліотеку професор геодезії Домінік Зброжек, який з властивою йому енергією і сумлінністю взявся за бібліотечні справи: переміщення та впорядкування фондів бібліотеки. (1889 р. Домінік Зброжек став ректором Політехнічної школи). Уже на початку 1874–1875 навчального року, коли призначили на постійну роботу першого бібліотечного працівника в особі Антонія Якубовського, бібліотека разом з читальнею щоденно обслуговувала читачів протягом 7 годин. Антоній Якубовський віддав бібліотеці майже 30 років.

У 70-х роках XIX ст. різко зростає попит на спеціалістів технічного профілю. Збільшується кількість студентів, місця для розміщення відповідних факультетів не вистачало. Назріло питання про будівництво спеціально обладнаного будинку.
Упродовж 1873–1877 рр. за проектом і під керівництвом професора Ю. Захарієвича споруджено два будинки. 4 жовтня 1877 р. відбулося урочисте відкриття головного корпусу.
Тоді ж Академію перейменовано в «Technische Hochschule », яку за пропозицією колегії професорів у перекладі названо "Політехнічна школа«.У новому будинку бібліотеці було відведено чотири кімнати на другому поверсі з північного боку. До нашого часу зберігся колишній читальний зал. Він привертає увагу своїм чудовим інтер’єром, створеним за ескізами Ю. Захарієвича. Різьблена дерев’яна стеля з імітованою інтарсією, мистецько виконані бібліотечні шафи у стилі фламандського ренесансу відображають ту повагу і любов, якою користувалась книгозбірня у викладацького складу Політехніки. Тепер у цьому залі розташована Виставка наукових досягнень Львівської політехніки.

З 1877 р. бібліотека стала постійно отримувати невеликі дотації для придбання літератури. Упродовж 1874–1876 рр. їй виділили 1000 злотих, а в 90-ті роки — вже щорічно 3000 злотих.У бібліотеку надходила література в основному німецькою та польською мовами, переважну більшість становили видання з технічних і природничих наук. З величезними труднощами бібліотека отримувала англійські та американські періодичні видання. Як і раніше, кожна назва книги (журналу) надходила до бібліотеки лише в одному примірнику.

У ювілейному 1894 р.фонд бібліотеки налічував близько 14 тис. томів, штат складався з 3 чоловік, послугами бібліотеки користувалося близько 300 читачів. Виходячи з правил про користування бібліотекою, затверджених у 1895 р., метою книгозбірні вже тоді було якнайповніше задоволення запитів читачів. Нею користувалися не тільки викладачі та студенти Політехнічної школи, а й представники інших закладів і організацій. Книги могли позичатися бібліотекам інших закладів. Це були перші кроки до створення міжбібліотечного абонементу.

У 1904 р. у фондах бібліотеки налічувалось 11890 інвентарних номерів, отримувалось 150 назв журналів. Щорічна вартість нових надходжень становила близько 7 тис. крон. Наказом Міністерства освіти від 17 грудня 1904 р. № 226909 збільшено фінансову дотацію бібліотеці до 8 тис. крон.

У роки Першої світової війни бібліотека не постраждала. Її фонди поповнювалися новою літературою, але обслуговування читачів майже припинилося, лише у 1916— 1917 навчальному році у Політехнічній школі відновились заняття.
Після розпаду Австро-Угорщини та короткочасного існування Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) з 1919 р. Галичина опинилася під владою Польщі. У 1921 р. Політехнічну школу перейменували у Львівську політехніку. З вересня 1923 р. обов’язки директора бібліотеки виконував Титус Карлович Ляскевич, який залишався на цій посаді аж до 1945 р.

У 1929 р. книгозбірня налічує вже близько 80 тисяч томів і стає найбільшою технічною бібліотекою на сході Польщі.Штат її на той час складається із 7 працівників. Зростання технічного і наукового потенціалу Львівської політехніки накладало на бібліотеку нові завдання і вимагало постійної модернізації роботи. Гостро постало питання про збільшення площі бібліотеки та її штату.

Надзвичайно важливу роль в історії бібліотеки зіграли професори, яких колегія призначала її керівниками: це Домінік Зброжек, Владислав Зайончковський, Йозеф Ріхтер, Броніслав Павлевський, Роман Джезлевський, Максиміліан Матакевич. Багато зробили вони для збільшення і впорядкування фондів, поліпшення обслуговування читачів, вирішення питання про будівництво окремого приміщення для бібліотеки. Ініціатором будівництва був професор Львівської політехніки, видатний вчений, доктор Казимир Бартель, який загинув у 1941 р. від рук фашистів. За оголошеним конкурсом проектів на будівництво бібліотеки найкращим визнано роботу професора Політехніки Тадеуша Обмінського. Протягом 1929–1934 рр.за його проектом спеціально для бібліотеки побудовано окреме приміщення по вул. Нікоровича (нині Професорській).

Цей будинок є пам’яткою архітектури першої половини ХХ ст.У ньому вдало поєднуються сучасні форми з елементами класичної архітектури. Класичний характер композиції фасаду підкреслює напис на фронтоні латинською мовою «HIC MORTUI VIVUNT, ET MUTI LOQUUNTUR» ("Тут мертві живуть, і німі говорять«),що символізує спадкоємність поколінь. «Мертві» — це автори книг, вчені, які й після смерті живуть завдяки тому,що в цих стінах їх «німі» посланці — книги, наукові праці, як вічне невичерпне джерело, передають спадщину, досвід і знання батьків, продовжують розмову з новими поколіннями. Будинок цілком відповідав вимогам бібліотечного будівництва того часу і завдяки своїй нетрадиційності, оригінальності постійно привертає увагу не тільки бібліотечних працівників і читачів, а й спеціалістів-архітекторів. Площа бібліотеки становить 2600 кв. м.
До основної будівлі бібліотеки прилягає шестиповерхове книгосховище на півмільйона томів, автором проекту якого також є Т. Обмінський, але роботу над завершенням споруди після смерті архітектора продовжив його видатний колега, архітектор Політехніки Вітольд Мінкевич. Унікальність цієї будівлі полягає в тому, що з метою протипожежної безпеки в самому приміщенні та його обладнанні використані тільки вогнетривкі матеріали: бетон, метал та скло. Всі поверхи поєднуються металевими сходами оригінальної конструкції. З основним будинком книгосховище з’єднується подвійними дверима, одні з них металеві. За їх допомогою, у випадку пожежної небезпеки, книгосховище герметично ізолюється від основного приміщення бібліотеки.
Просторий і світлий читальний зал на 220 місць мав гумове покриття на підлозі, яке поглинає шум від кроків читачів і створює комфортні умови для роботи. У головному читальному залі, на відміну від усієї будівлі бібліотеки,яка обігрівається системою центрального опалення, було влаштовано кондиційну установку, що забезпечувала визначену температуру повітря при його постійному обміні.На жаль, до нашого часу це обладнання не збереглося.

Бібліотека безкоштовно обслуговувала професорсько-викладацький склад і незначну частину інженерно-технічних працівників Львівської політехніки. Певною мірою її фондами могли користуватися науковці та спеціалісти різних установ м. Львова. Студенти мали право користуватися книгами тільки в читальному залі після пред’явлення довідки про внесення відповідної плати. Додому книжки видавалися лише в окремих випадках під грошову заставу (1–2 гроші). Забезпечення студентів підручниками не входило в завдання бібліотеки і вся література комплектувалася в одному примірнику. Тому студенти змушені були створювати свої бібліотеки при земляцтвах і касах взаємодопомоги. Замкнутий характер діяльності бібліотеки, розрахованої на обслуговування невеликого кола читачів, чітко проглядається навіть у плануванні будинку: не було передбачено окремого приміщення для абонемента, два малі читальні зали зовсім відірвані від книгосховища. У чудово обладнаному книгосховищі не механізовано подачу книг, хоча місце для встановлення вантажного ліфту було передбачено. Змонтовано його лише у 1987 р.

Розміщення бібліотеки в новому будинку сприяло подальшому розвитку її діяльності. Бібліотека почала одержувати обов’язковий примірник видавництв, що входили до Міжнародної федерації технічної і професійної преси. Радянська наукова та науково-технічна література не купувалась, хоча від професорів і викладачів надходили замовлення на такі видання.

З 1939 р. починається новий період в історії Львівської політехніки та її бібліотеки.У цьому році навчальний заклад реорганізується у Львівський політехнічний інститут.Перед бібліотекою постає завдання забезпечити студентів навчальною літературою. Вперше студентам було надано право безкоштовного користування бібліотекою. Настав час активного формування відповідних фондів. До бібліотеки почали надходити підручники, довідники, а також науково-технічна та художня література.

Увесь навчальний процес і громадське життя у вузах були політизовані.Вивчення марксистсько-ленінської теорії стало обов’язковим, тому значну кількість нових надходжень становила література суспільно-політичної тематики. За неповних 2 роки бібліотечний фонд збільшився на 20 тис. томів різних видань.
Під час фашистської окупації ця робота була припинена. Війна завдала бібліотеці величезних збитків. Найбільше постраждали від снарядів головний читальний зал і вестибюль бібліотеки.Скляний купол книгосховища був пробитий, і вода потрапляла в приміщення. Система опалення вийшла з ладу. Знищувалось та розкрадалось обладнання. Частина фонду була пошкоджена, багато книжок пограбовано.У 1944 р. після вигнання гітлерівців зі Львова відновлюється діяльність Політехніки. Вже наприкінці 1944 р. і в першій половині 1945 р. в інституті насамперед було відремонтовано електростанцію, опалювальну систему і бібліотеку.
У жовтні 1947 р. директором бібліотеки призначили Йоасафа Мамантовича Кирилова. Це була особистість, яка все своє життя присвятила бібліотечній справі. Він пройшов усі щаблі бібліотечних посад, викладав у бібліотечному технікумі, потім у Московському бібліотечному інституті, мав учений ступінь і близько 20 друкованих праць з питань теорії та практики бібліотечної справи. До бібліотеки прийшла сорокарічна людина, яка вже мала 22 роки бібліотечного стажу. Книгозбірня відбудовується й налагоджує свою роботу. Докорінно змінюються характер і масштаби її діяльності. Створюється Бібліотечна рада, що покликана допомагати закладу виробляти стратегію розвитку та перебудови своєї діяльності.

З 1948 р. бібліотека починає одержувати з Центрального бібліотечного колектора обов’язковий платний примірник за профілем інституту. Це значною мірою сприяло забезпеченню повноти комплектування фондів науковою літературою. Значну допомогу у формуванні фондів надавали бібліотеки різних навчальних закладів та великі універсальні бібліотеки, які безкоштовно надсилали літературу зі своїх фондів. У 1949 р. бібліотека значно поповнилася виданнями із держфондів при Ленінградському політехнічному інституті. В результаті вона отримала із держфондів 10118 томів технічної та частково соціально-економічної літератури видань 1930–1940-х років, що відповідала профілю вузу.

У ці роки налагоджуються зв’язки з різними бібліотеками, зокрема і з закордонними. Активний книгообмін з ними також сприяв збагаченню фондів. Якщо майже за 100 років існування бібліотека зібрала у своїх фондах близько 90 тис. томів, то тільки за 6 повоєнних років вона придбала літератури у 2 рази більше. З різким збільшенням обсягів надходження літератури знову виникають труднощі, пов’язані із розміщенням фондів. У бібліотеці організовано роботу читального залу наукових працівників із підсобним фондом, в якому було зосереджено довідникову літературу, словники,праці наукових інститутів, дисертації, рукописні роботи наукових працівників ЛПІ, а також поточну іноземну періодику.

У 50–70-ті роки активно формуються фонди бібліотеки насамперед навчальною та науковою літературою. У 1950 р. бібліотека вперше розпочала конкретну роботу з обслуговування промисловості м. Львова та області. Серед підприємств та організацій, які систематично користувалися виданнями та бібліографічним обслуговуванням бібліотеки, були завод «Автонавантажувач», паровозо-вагоно-ремонтний, скляний, електроламповий заводи, Укрнафтогазорозвідка й багато інших установ.
Продовжувалася робота з інтенсивного наповнення фондів бібліотеки, зокрема наукової літератури, шляхом обміну з провідними бібліотеками країни. Так наприклад, у 1950 р. до Фундаментальної бібліотеки суспільних наук АН СРСР було відіслано 1227 томів, а взамін отримано 1124 томи наукової літератури. До Наукової бібліотеки Московського державного університету було відіслано 88 томів, отримано — 482 томи. У 1952 р. від Всесоюзної державної бібліотеки іноземної літератури та бібліотеки Московського державного університету до фонду бібліотеки надійшло 2031 примірник наукових видань.

У 1963 р. почали проводити заняття зі студентами з основ бібліотечно-бібліографічних знань. Наказом Мінвузу СРСР у 1965 р. бібліотеку віднесли до II групи з оплати праці.
До 1970 р. книжково-журнальний фонд бібліотеки, порівняно з довоєнним, зріс майже у 15 разів і досяг понад 1 млн 300 тис. примірників. Це в 2,5 раза перевищує можливості його зберігання. До того ж кількість читачів збільшилася у понад 8 разів і досягла 20 тисяч, а книговидача — до понад 2 млн примірників.У читальних залах не вистачало місць, а щоб одержати літературу додому, студентам доводилось вистоювати довгі черги.

У 1970 р. за проектом архітектора П. П. Мар’єва було збудовано друге приміщення бібліотеки із семиярусним книгосховищем на 1 млн томів. З уведенням його в експлуатацію загальна площа бібліотеки збільшилася в 4 рази і становила близько 11 тис. кв. м, площа читальних залів збільшилася в 9 разів, а кількість місць у залах — у 4 рази. Це дало можливість одночасно працювати в бібліотеці майже 1600 читачам. Штат бібліотеки, порівняно з 1960 р., зріс у понад 2 рази і становив у 1970 р. 84 штатні одиниці. У структурі бібліотеки створюються нові підрозділи. У новому приміщенні розмістили чотири відділи обслуговування: абонементів навчальної літератури, читальних залів навчальної літератури, а також суспільно-політичної та художньої літератури. До послуг читачів тут почали діяти п’ять абонементів та чотири великі читальні зали на 1280 місць. Уведення нового приміщення в дію значно зміцнило матеріальну базу бібліотеки, сприяло вдосконаленню її структури і більш раціональному розміщенню фондів, поліпшенню обслуговування читачів, посиленню науково-методичної роботи. Створилась можливість активно використовувати найпрогресивніші форми та методи обслуговування читачів: впроваджено груповий метод обслуговування студентів, диференційоване обслуговування читачів, уведено відкритий доступ до літератури, створені спеціалізовані відділи обслуговування тощо.

Час найбільш інтенсивного розвитку бібліотеки припадає на 70–80-ті роки. Зростають усі показники: активно поповнюються фонди наукової та навчальної літератури, до бібліотеки щорічно надходить 80–90 тис. примірників нових видань. У цей період створюються пересувні бібліотеки в спортивних таборах інституту «Морське» та «Алушта». Фонди цих бібліотек організуюються на базі фонду відділу художньої літератури.У літній період там працюють співробітники бібліотеки. Окрім видачі художньої літератури та періодики, працівники бібліотеки організують для відпочиваючих студентів і викладачів інституту різноманітні масові заходи, підготовка до яких здійснюється ще у Львові. Для інформаційного забезпечення наукових досліджень при бібліотеці організовується відділ науково-технічної інформації. При ньому у 1974 р. організували сектор перекладів, а в 1975 р. створили кабінет інформаційних видань. Кількість читачів зростає майже до 23 тис., щоденно бібліотеку відвідує їх близько 2,5 тис. Річна книговидача досягла в 1980 р. майже 2,4 млн примірників. Станом на січень 1980 р. у фондах бібліотеки налічувалося 1 млн 905 тис. примірників. Вперше за ініціативи молодих спеціалістів бібліотеки у 1987 р. було організовано і проведено конференцію, присвячену історії книгозбірні. Молоді працівники підготували доповіді, в яких розкрили цікаві сторінки життя однієї з найбільших книгозбірень України.У 1988 р.наказом Мінвузу України бібліотека була віднесена до вищої категорії (першої групи) за оплатою праці керівних працівників і спеціалістів.

Прийняття Декларації про державний суверенітет УРСР, впровадження закону «Про мови в Українській РСР» зумовили характерні особливості всіх напрямів роботи бібліотеки. Творча активність колективу була спрямована на оновлення змісту діяльності бібліотеки шляхом наповнення її ідеями гуманізму, відродження національної культури, духовності.
Довгі роки бібліотека міцно тримала призове місце серед бібліотек вищих навчальних закладів міста і України. За свою роботу вона неодноразово нагороджувалась дипломами і почесними грамотами.
З 1991 р. починається нова віха в історії України — вона стає незалежною.

Головним, базовим завданням бібліотеки, успіх виконання якого позначився на всіх напрямах роботи, було і залишається актуальним сьогодні максимально повне комплектування книжково-журнального фонду книгозбірні науковою, навчальною, художньою літературою українською мовою для забезпечення наукового, навчально-педагогічного та виховного процесу університету.
Замість зруйнованої надійної системи книгопостачання бібліотек відбувається повсюдна комерціалізація книгодруку. Втрата головних традиційних джерел книго постачання створює кризовий стан у комплектуванні й загрожує виникненням невиправних втрат і прогалин у бібліотечних фондах. Обмежене фінансування не сприяє поповненню фонду бібліотеки науковою літературою. Щорічна частка наукової літератури становить близько 18 відсотків нових надходжень. У таких складних умовах бібліотека шукає нові джерела комплектування, встановлює зв’язки з новими партнерами. Наприклад: близько 100 назв іноземних науково-технічних видань отримано від Української федерації Філадельфійської округи (США).

Станом на 1 січня 2007 р. у фондах бібліотеки налічується 1 814 610 примірників.Протягом 2006 р.до бібліотеки надійшло понад 23 тис. книг Найбільш інтенсивно поповнюється фонд навчальної літератури, до якого у 2006 р. надійшло близько 19 тис. примірників підручників і навчальних посібників.

З утвердженням незалежності України бібліотека активно популяризує літературу, присвячену національно-визвольним змаганням в Україні, поглиблює знання студентської молоді про надбання митців, чия творчість у різні історичні періоди утверджувала національну ідею, сприяла відновленню української державності. У 1991 р. бібліотека підготувала та видала друком бібліографічний покажчик «Мова — це голос народний», який характеризується актуальністю тематики та повнотою розкриття джерел інформації. У 1993 р. видано бібліографічний покажчик «Загальнонаціональний визвольний рух українського народу за відновлення своєї державності (лютий 1917 — березень 1921)». До 75-річчя ЗУНР директором бібліотеки О. В.Шишкою укладено і видано ілюстрований навчально-методичний посібник з курсу історії України «Слідами листопадових подій», який простежує героїчний порив українського народу до незалежності, знайомить зі спогадами славетних діячів українського стрілецтва про ті буремні роки.

У 1993 р. інституту було надано статус Державного університету, повернулась назва «Львівська політехніка», під якою вуз був широко відомий серед навчальних закладів Європи. А в 2000 р. Державному університету «Львівська політехніка» надається статус Національного.

Працівники бібліотеки, відчуваючи гостру необхідність у впровадженні української бібліотечної термінології в практику роботи бібліотеки та у зв’язку з відсутністю термінологічних словників з цього питання, починають працювати в цьому напрямку. І як результат — у 1991 р. виходить перше видання «Російсько-українського словника бібліотечно-бібліографічних термінів» (укладач М.Сташко), а в 1996 р. — друге видання, перероблене і доповнене, що вміщує близько 6700 термінів з бібліотечної справи та суміжних галузей знань: книгознавства, інформатики, видавничої діяльності, педагогіки, психології, соціології. Цей словник широко використовується в бібліотеках України, на нього надходять позитивні відгуки.

Науково-видавнича діяльність бібліотеки спрямована також на повернення до джерел української науки. У 1996 р. започатковано серію «Біобібліографія вчених Львівської політехніки», на сьогоднішній день вийшло понад 40 випусків. З 1999 р. бібліотека укладає і видає щорічний бібліографічний покажчик «Друковані праці Національного університету «Львівська політехніка». Вийшло друком уже 9 випусків. До 15-ої річниці незалежності України НТБ підготувала, і в 2006 р. вийшов друком бібліографічний покажчик «Наукові та навчальні видання Національного університету “Львівська політехніка” за 1991–2005 рр.».

Науково-технічна бібліотека Львівської політехніки — науково-інформаційний, просвітницький центр університету. На сьогоднішній день фонди бібліотеки налічують понад 1 млн 800 тис. документів. Бібліотека забезпечує науковий та навчальний процес університету, щороку обслуговуючи понад 25 тис. користувачів. За рік читачі відвідують бібліотеку близько 581 тисячі разів, на різних пунктах обслуговування видається понад 2 млн документів. Одним із основних пріоритетів діяльності бібліотеки є впровадження новітніх інформаційних технологій у практику роботи. Зберігаючи функції звичайної книгозбірні, бібліотека прагне виконувати функції інформаційного центру університету.

У Науково-технічній бібліотеці Національного університету «Львівська політехніка» у 2006 році розпочалася автоматизація бібліотечно-бібліографічних процесів. Першим етапом було встановлення АБІС «УФД/Бібліотека» та створення автоматизованих робочих місць у відділах бібліотеки. Другим етапом було розпочато роботу зі створення електронного каталогу бібліотеки, а саме: ввод нових надходжень і ретроконверсія фонду бібліотеки. Електронний каталог — перший результат діяльності бібліотеки зі створення електронних ресурсів з метою оперативного розкриття фондів для інформаційного забезпечення користувачів. На 01.11.2008 року до електронного каталогу внесено понад 90 тис. записів. Бібліотека отримала доступ до Інтернету.Читачам доступні повнотекстові бази даних з бібліотеки ім. Вернадського та з системи «Уран».

Можна з впевненістю сказати, що бібліотека з допоміжного структурного підрозділу університету перетвориться в потужній інформаційний центр, якому будуть властиві комплексність, розумне поєднання традиційних та електронних інформаційних ресурсів, індивідуальні та колективні методи роботи, вирішення проблем виховання молоді, впровадження інноваційних бібліотечних технологій.