Багатьом народним депутатам України та політикам ідея проведення референдуму про Незалежність України одночасно з виборами Президента видавалася, м’яко кажучи, сумнівною. Адже 24 серпня 1991 року Верховна Рада України майже одноголосно ухвалила Акт проголошення незалежності України. Вже у ході виборчої кампанії один з головних кандидатів у Президенти В’ячеслав Чорновіл казав: «Запитувати у народу, чи хоче він бути господарем на своїй землі, мати свою незалежну державу, то те саме, що запитувати, чи хоче він дихати...». Натомість найпереконливішим і активним прихильником референдуму був народний депутат України академік Ігор Юхновський.
У референдумі, що відбувся 1 грудня 1991 року, взяли участь майже 32 мільйони осіб, понад 84 відсотки населення України. Понад 90 відсотків його учасників відповіли «так» на запитання «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення Незалежності України?». Схвальну відповідь дали люди у всіх регіонах України, включаючи Донецьку і Луганську області, Автономну Республіку Крим. Як і передбачав Ігор Юхновський, після референдуму розпочався «парад» світових визнань незалежної України. Першою нас визнала Польща, другою – Канада. А згодом – десятки країн.
Ніч з 1 на 2 грудня 1991 року була безсонною не лише для голови Львівської обласної ради В’ячеслава Чорновола, а й для його найближчого оточення. Я перебував на той час у його службовому кабінеті як репортер щойно створеної газети «Високий Замок». Це була ніч тривожних очікувань, надій і... розчарувань. Мені здається, що В’ячеслав Максимович остаточно пересвідчився, що програв Леоніду Кравчуку вибори на посаду Президента України близько шостої ранку. Я добре запам’ятав його слова, сказані тоді: «Я не роблю з цього трагедії. Головне, що виграла Україна, ми ще раз сказали собі і світові, що хочемо бути незалежними».
Нагадаю, що на цих президентських виборах за В’ячеслава Чорновола проголосували 7 мільйонів 420 тисяч 727 виборців (маленька держава!), він набрав понад 23 відсотків голосів, тоді як Кравчук мав 15 мільйонів 115 тисяч 712 голосів або 61,5 відсотка. «Бронза» дісталася Левку Лук’яненку – майже 5 відсотків голосів. Ігор Юхновський не дотягнув трохи до двох відсотків.
Пригадую тодішні президентські перегони. 11–17 жовтня В’ячеслав Максимович здійснив одне з багатьох турне по Україні. Я супроводжував його як довірена особа і як журналіст. Кортеж був невеличкий: службова «Волга» і мікроавтобус, виділений симпатиком Чорновола, одним із бізнесменів. Рухівці склали для Чорновола такий шалений графік зустрічей, що навіть вночі він гнав машину зі швидкістю під 100 кілометрів і більше. Через кілька років він скаже: «Я б хотів померти на ходу...». Нагадаю, що у ту трагічну ніч, коли лідер національного відродження загинув під Борисполем, на спідометрі «Тойоти» була цифра 154 кілометри.
Пригадую такий епізод. Це було на Сумщині. Чорновіл «загубив» наш мікроавтобус. Темна ніч, густий туман, ми збилися з дороги – хоч плач! Раптом з темряви виринає постать Чорновола. У мене тоді виникла, як мені видавалося, символічна фраза для майбутнього репортажу: «Чорновіл і Україні не дасть збитися на манівці...».
Окрім кількох охоронців-рухівців, В’ячеслав Максимович мав і свого особистого лікаря. Тоді це був рядовий працівник, а нині головний лікар Львівського обласного кардіологічного центру Степан Павлик. Чорновіл мав проблеми із серцем. Але у тій поїздці найпершим завданням лікаря було відновити його голос, адже він постійно «зривав» його під час численних виступів перед виборцями. Давався взнаки хронічний фарингіт. Очевидно, горло Чорновола було пошкоджено, коли у тюрмі його примусово годували під час 120 денного голодування.
Ще один цікавий епізод, який стався у Черкасах. Перед зустріччю з виборцями у доволі великому приміщенні до В’ячеслава Максимовича підійшов місцевий журналіст зі словами: «А ви не могли б трохи «обскубати» нашого Яструба?». Йшлося про колишнього першого секретаря обкому партії Костянтина Яструба, який 1990 року став головою Черкаської обласної ради. У відповідь почув: «Нікого я не буду «скубати». Він такий же голова облради, як і я, обраний людьми». І згодом після перемоги Кравчука Костянтин Яструб став представником Президента у Черкаській області. Чорновіл же від такої посади відмовився: «Я не хочу бути козачком у Кравчука».
Ще одне спостереження. В’ячеслав Чорновіл був великим українцем і антикомуністом, але ніколи не вживав слів «москалі» і «комуняки». Це викликало невдоволення суперрадикалів. Під час однієї із зустрічей з виборцями В’ячеслав Максимович повторив слова Івана Драча: «Треба зробити так, щоб росіянам жилося краще, аніж у Росії, а євреям краще, аніж у Ізраїлі...». Зрозуміло, що це був жарт, полемічний прийом. Чорновола ще довго дзьобали за те, що не сказав, як мають жити українці. Запам’яталися і такі його слова, сказані у жовтні 1991 року: «Настане такий час, коли українці будуть їздити без віз по всій Європі...». Хто міг у той романтичний час передбачити, які випробування випадуть на нашу долю.
Завершу свої нотатки одним реченням із колективного шкільного твору учнів Львівської школи імені В’ячеслава Чорновола: «Він не став Президентом України, але став національним Героєм України!». Боляче, що посмертно...
Борис Козловський,
довірена особа В’ячеслава Чорновола
під час виборів 1 грудня 1991 року
