Секрет успіху Андрія Гривачевського: аспірант ІТРЕ став лауреатом премії імені Героя Небесної сотні

Катерина Гречин, тижневик «Аудиторія»
Андрій Гривачевський

Торік аспірант кафедри радіоелектронних пристроїв та систем Інституту телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки Андрій Гривачевський став лауреатом премії імені Ігоря Костенка, яку заснували в пам’ять про Героя України, студента-географа, журналіста, редактора Вікіпедії, активіста Євромайдану, який трагічно загинув 20 лютого 2014 року під час протистояння на вул. Інститутській у Києві.

Премія імені Героя Небесної сотні

Фундатор премії – доктор Технічного університету Дрездена Гуннар Суханек, заснував її для підтримки талановитої студентської молоді, що здобуває фах у галузі телекомунікацій, радіо- та електронної техніки, та виховання у них почуття патріотизму, відданості європейським цінностям.

– Цю премію я отримав за результатами конкурсного відбору кращої магістерської роботи з фундаментальних і прикладних досліджень та розробок, – говорить Андрій. –Загалом, я був упевнений, що переможе саме моя робота, котра стосувалася моніторингу об’єктів і сцен у видимому діапазоні і мала дотичність до наукової роботи кафедри, бо дуже скрупульозно над нею працював. Вона і справді на конкурсі посіла перше місце. За перемогу отримав сертифікат і грошову премію-стипендію від мецената, яку витратив на курси англійської мови, потреби навчального процесу і свій професійний ріст.

Директор ІТРЕ, професор Іван Прудиус теж задоволений своїм колишнім студентом, а нині сумлінним аспірантом другого року навчання:

– Андрій, працюючи з аспірантами і викладачами над держбюджетною тематикою, ще студентом мав наукові праці, які подав до публікації. Коли завершив навчання, захотів навчатися в аспірантурі, тож ми його радо підтримали. Він дуже наполегливий і це мені, як науковому керівникові, імпонує. Хлопець вчасно виконує завдання, слідкує за літературою, працює за темою, яку науковці кафедри виконують разом із Науково- дослідним та проектно-конструкторським інститутом електронної вимірювальної та обчислювальної техніки. Вона стосується підвищення ефективності систем моніторингу об’єктів і сцен. Тобто, продовжує те, над чим працював іще студентом. Вже по тому, як вчиться і веде дослідження видно, що він вчасно і на високому рівні виконає свою дисертаційну роботу, плодами якої обов’язково скористається виробництво.

До незвіданих наукових вершин

Андрій народився і виріс на Рівненщині. Середню освіту здобув у Сарнах. Завжди подобалася радіотехніка, то ж особливих роздумів у виборі вишу не було. А ставши студентом, одразу поринув у навчання. Його сумлінність побачив викладач кафедри радіоелектронних пристроїв та систем Леонід Лазько (нині доцент) і запропонував займатися науковою роботою. Він якраз підбирав собі студентів, які були б віддані науці, як і він сам. У хлопцеві тоді зумів розгледіти майбутнього науковця і крок за кроком повів його в цей дивовижний світ, запропонувавши займатися обробкою зображень систем дистанційного зондування землі.

– Я до того ніколи не займався дослідженнями, – згадує хлопець, – однак вирішив випробувати себе в цій царині. Перше враження було не найкраще: подумав, що не зможу тут себе знайти. А от мій наставник у мене вірив, і я якось непомітно втягнувся в цей процес. Згодом студентські дослідження лягли в мою магістерську дипломну роботу, а в мене з’явилося непереборне бажання працювати в команді, удосконалювати свої знання і навики. Нині знаю, що попереду буде ще чимало цікавої роботи: вона мене заворожує, притягує до себе. На жаль, почерпнути свіжу інформацію в літературі практично неможливо, хіба треба її шукати в англомовних виданнях. До всього доводиться доходити самому. Нині моїм науковим керівником є Іван Никифорович Прудиус. З ним приємно працювати, адже це – висококваліфікований спеціаліст і дуже вимогливий. Зараз трошки змінено вектор моїх досліджень: працюю над об’єднанням сигналів з різних давачів. Це значно ширший напрям наукової роботи, над яким працює кафедра за держбюджетною тематикою.

– Чи думав, що займатимешся наукою?

– Якщо відверто, то ні, але тато в дитинстві жартома називав мене «професором», коли я з ним у чомусь не погоджувався. Нині маю визначитися над чим працюватиму, адже початкова тема зачіпає багато проблем. Зараз в Україні широко розробляють безпілотні апарати для АТО, для армії, хотілося б зайнятися обробкою сигналів цих систем, бо це не лише актуально, а й дуже цікаво. Крім цього, можна побачити реальний ефект від роботи. Попередньо займався обробкою зображень для супутників, але там результати побачити складно, а безпілотний апарат можна запрограмувати, підняти його в повітря і побачити ефект від своєї роботи.