Розповідає Богдан Чеканський, активний учасник проєктів Центру Студентського Капеланства, асистент кафедри хімічної технології силікатів Національного університету «Львівська політехніка»:
– Перше (не свідоме) знайомство з капеланством відбулося 1 вересня 2009 року (побачив дошку оголошень спільноти в гуртожитку, але не надав цьому якогось значення). Наступним кроком стали Йорданські відвідини в січні. Тоді я познайомився з капеланом о. Богданом Грушевським. Далі, починаючи з березня, були щотижневі богословські зустрічі в головному корпусі й перші знайомства з людьми, які, як виявилося потім, належали до спільноти. Одним словом, до храму я потрапив аж у травні.
Від того часу й до завершення навчання в магістратурі я був паламарем. Брав активну участь у житті спільноти: спершу був заступником голови студентської ради при Центрі Студентського Капеланства, а згодом і очолював її. На дозвіллі полюбляв стригти газон біля храму.
Кажуть, студентські роки одні з найкращих у житті. А студентські роки з капеланством – і поготів!
Якщо студентство сформувало мене як людину дорослу, то капеланство трансформувало й остаточно сформувало мою свідомість. Капеланство – це історії, пов’язані з поїздками, вертепом, таборами, реколекціями, тренінгами, конференціями, вишколами тощо.
Капеланство – це також люди і друзі поза ним, з якими я зустрівся через посередництво капеланства.
Якщо чесно, капеланство – це брак часу на навчання, але я знав, чим жертвую, і не шкодував. На те вона і юність, щоб діяти!
Докладніше – на сторінці Центру Студентського Капеланства у соцмережі Фейсбук.