Допомагати українським військовим, підтримувати своїх земляків-переселенців, виховувати в патріотичному дусі молоде покоління та здобувати освіту в Політехніці – така основна діяльність четвертокурсника ІКНІ, вихідця із Дебальцева Олександра Антонова.
Навчатися саме у Львові – така була мрія хлопця ще в старших класах. Хоча, як розповів, ці слова «ставили на вуха» всіх, хто про це чув у його рідному місті ще до Революції Гідності та воєнних дій. Але врешті після вступу до Львівської політехніки, року навчання друзі та знайомі жартома почали називати його «бандерівцем». Олександр розповів, що серед ровесників завжди різнився своїми проукраїнськими поглядами, а після Майдану та початку війни ці питання для нього та найрідніших – батьків і сестер – стали принципові. Зараз всі вони проживають у Львові.
– Львів нам дуже подобається. В Дебальцево ми залишили два будинки, а тут орендуємо житло, батьки працюють, сестра здобуває художню освіту, а наймолодша – першокласниця. Ми себе комфортно почуваємо. У перші тижні мого навчання в Політехніці я одразу ж вирішив пізнати місто. Перше, що вразило: коли за картою шукав, як потрапити на Високий замок, до мене підійшла дівчина і запропонувала допомогти. Також, шукаючи, як пройти до гуртожитку № 11, запитав про це в жінки, яка продавала в кіоску, то вона мене провела до самих дверей. Це було дуже приємно, зрозумів, що тут люди з іншим менталітетом, – розповів Олександр.
Із початку навчання Сашко зарекомендував себе як активний студент, готовий завжди допомагати. Так, зрештою потрапив у профбюро свого інституту. Зараз через активну зайнятість у волонтерській роботі має менше змоги для діяльності в профбюро, але, зрештою, вважає, що це добра можливість молодшим політехнікам проявляти свої здібності.
Дорога до волонтерства теж була досить в’юнка: спершу брав активну участь у подіях на Майдані, коли ж почалися воєнні дії на його рідному сході, батьки з молодшими сестрами переїхали до Львова, Сашкова мама стала волонтеркою у ВО «Народна самооборона Львівщини», згодом до роботи доєднався й сам. У «Самообороні» познайомився з ветераном російсько-грузинської війни з Тбілісі Нодаром Каралашвілі. Коли «Самооборона» пішла в політику, створили власну організацію – «Легіон патріотів Галичини», яка працює в трьох напрямах: військово-патріотичне виховання дітей, допомога українським військовим в АТО і переселенцям.
– Зараз я співкоординатор ГО «Легіон патріотів «Галичина» (facebook.com/legion.of.patriots.lviv), основною метою якої є патріотичне виховання молоді, формування особистості із сильним, загартованим духом, відродження забутих культурно-історичних традицій, життєво важливих для українського народу. Маємо широкий спектр навчальних курсів із вивчення історії, психології, логіки, права, природознавства, військової справи, а також одноденні екскурсії по музеях та історичних місцях, дводенні тематичні походи та проходження військових курсів. Зараз маємо 60 вихованців, віком від 14 до 18 років. Щовихідних у приміщенні Львівської школи № 35 викладачі-волонтери проводять для них безкоштовні заняття. Після теоретичної підготовки організовуємо своєрідні вишколи в Карпатах, – зазначив хлопець.
Також активну роботу ведуть і з дітьми переселенців. Для них періодично влаштовують походи в кінотеатри, інколи дають харчові набори. Легіон патріотів «Галичина» спільно з організаціями «Сотня самооборони «Білі Горвати» і церкви ― «Добрий самарянин» із 7 по 20 січня приймали у Львові дітей з Новоайдару, організовували для них багато цікавих екскурсій.
– Ще одна активна ланка нашої діяльності – допомога українським військовим на передовій. Спершу відправляли посилки, а нещодавно здружилися зі сотнею самооборони «Білі Горвати» і спільно їздимо на схід, провідуємо поранених у Львівському військовому госпіталі, допомагаємо їм продуктами, одягом, медикаментами, – розповідає хлопець. – У саме Дебальцеве ми цього разу не їздили, але судячи з того, що чув і бачив в інших населених пунктах, ― в людей поступово настає прозріння і впевненість, що перемога за нами, бо це наша земля.
Допомагають активісти також і прифронтовим містам. У львівських школах проводили акції зі збору канцтоварів та українських книжок. Зібрані речі завезли в школи та садочки в прифронтовій зоні, зокрема побували в місті Курахове. Як наголосив Сашко, там їх радо зустріли, всі діти розмовляли українською мовою, в кабінеті директора висить Державний герб України і навіть переселенці, яких там багато, проукраїнськи налаштовані.
– Я не можу всидіти на місці. Ці поїздки мені дають внутрішній спокій, адже це моя батьківщина. Колись із сім’єю мріяли виїхати у США. Та після Майдану абсолютно змінилися настрої: не хочемо нікуди їхати, а залишатися в Україні, щоб розбудовувати її, – додав на завершення студент-волонтер.