Вероніка Войтович навчається за освітньою програмою «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії». З нею ми зустрілися після одного з іспитів, що цими днями відбуваються в четвертокурсників. Дівчина не приховує свого задоволення його результатом, каже: «Прекрасно!» А приводом для нашої зустрічі стало те, що вона набула цікавого досвіду стажувань у Міністерстві закордонних справ України.
– Нещодавно я мала вже друге стажування у Міністерстві закордонних справ, – починає свою розповідь Вероніка. – Як дізналася про таку можливість? Приблизно рік тому, наприкінці третього курсу, викладач Олег Цебенко надіслав нам інформацію про те, що можна податися на стажування у структури Кабінету Міністрів. Спершу це мені видалося захмарним, однак одногрупниця переконала, що варто спробувати. Тому я зібрала всі потрібні документи, написала мотиваційного листа, біографію, надіслала все це на відповідну адресу і таки пройшла відбір.
Тоді моя співрозмовниця хотіла потрапити до Департаменту консульської служби, але їй запропонували стажуватися в Управлінні закордонного українства та гуманітарного співробітництва. Результатом була задоволена, це дало добру практику, досвід, тож відтоді вона вже сама стежила за новим набором. Відтак зацікавилася Департаментом публічної дипломатії, подалася туди.
– Якщо порівняти обидві структури, то це кардинально різні сфери діяльності. В Управлінні закордонного українства була більш рутинна, документальна робота – писати листи до різноманітних зовнішніх структур (міграційної поліції чи СБУ, в консульство…). У цьому управлінні люди, які мають етнічне українське походження, можуть набути статусу закордонного українця, який надає їм певні привілеї, зокрема можливість офіційно працювати, безплатно навчатись. І мене залучали до цього процесу, я перевіряла пакети документів, щоб знати, чи має людина право на цей статус, передавала відповідні документи до Національної комісії з питань закордонних українців, – пояснює Вероніка.
Дівчина зауважує, що в обох структурах, де вона стажувалася, студентів максимально залучають до всього процесу і дають ту роботу, яку виконують самі працівники, а не щось чорнове, чого зробити нема кому.
У Департаменті публічної дипломатії робота була більш аналітична. Стажування в цій структурі припало на період, коли там завершили напрацювання стратегії публічної дипломатії України до 2025 року й узялися безпосередньо налагоджувати всі сфери діяльності.
– Що саме ви там робили?
– Мені давали різні завдання: до прикладу, проаналізувати китайські позики, дослідити соціальні аспекти африканських країн, адже Україна тепер прагне поглибити з ними зв’язки. Також я допомагала в деякій рутинній роботі, скажімо, складала план заходів.
Дівчина додає, що особливі відчуття викликає саме перебування у Департаменті закордонних справ, коли приходиш на Михайлівську площу, зустрічаєшся з різними закордонними делегаціями, щодня бачиш відомих людей, як-от Дмитро Кулеба…
– Що вам дали ці стажування?
– Знання і розуміння того, що я хочу розвиватися в цій сфері. Моє навчання припало на нелегкі часи – три роки дистанційки, тому смак до навчання я відчула аж на четвертому курсі. А раніше не розуміла, чи мене цікавить ця спеціальність, чи доведеться шукати щось інше для себе. Як я вже казала, наприкінці третього курсу вирішила, що треба пробувати себе, щоб знати, в якому напрямі рухатися. Тоді подалася на стажування до Львівської ОВА, у Департамент міжнародної технічної допомоги та міжнародного співробітництва. А потім було це стажування в МЗС, яке також дало мені нові знайомства, практичні навички і саме бачення того, як у відповідних департаментах реально працюють. Також я здобула перші професійні навички, зокрема навчилась аналітично думати, аналізувати, укладати різні документи. Це дуже цінний досвід, якого потребують, приймаючи на роботу.
– Чи змінили ви розуміння фаху, якщо порівняти з тим, коли ви вирішили вступати на міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії?
– Так. Спочатку я взагалі хотіла вступати на прикладну лінгвістику, поки не побачила, скільки там математики, з якою я зовсім не дружила. Однак навіть коли спонтанно вирішила йти на кафедру ПМВ, то не думала, що ось у майбутньому зможу бути, наприклад, дипломаткою.
– А тепер?
– Тепер я впевнена, що мені цікава ця спеціальність. Не жалкую, що вступила саме сюди. Зрештою, ще зі школи я долучалася до різних активностей, громадської діяльності. Це теж виробило в мені багато потрібних рис. Останнім часом мене також зацікавила політологія. Думаю, могла б працювати політтехнологом – впливати на державні процеси, але бути в тіні, працюючи у відповідних структурах, навіть в Офісі Президента чи у Верховній Раді. Тому пріоритетно розглядаю вступ на магістратуру саме на політологію. Водночас не відкидаю міжнародних відносин, бо й це дуже цікаво. Єдине, що мене збентежило і стримує, – те, що дипломати працюють не лише в Україні, а здебільшого за кордоном. Це не збігається з моїми поглядами. Не хотілося б постійно їздити у відрядження. Однак можна спробувати кілька варіантів, а потім визначитись і ту саму сферу міжнародних відносин інтерпретувати не лише в напрямі закордонних справ.
