На телеефірі 13 листопада «Говорить великий Львів» йшлося про маніпуляції Росії, пов’язані з реалізацією стратегії розхитування Європейського Союзу за допомогою завезених до Білорусі з Близького Сходу курдів, сирійців, іракців та іншого люду. Як наголошували запрошені гості, люди ці справді різні: є ті, яким прецедент дозволу на проживання переселенців із країн азійського регіону до європейських країн слугував обнадійливим маяком дістатися до багатих і успішних держав, здолати всі випробування й ризики, лиш би туди ― у світ стабільний і щасливий. Та є й інші групи, не відкидають і диверсійних, скерованих із конкретними завданнями вчиняти хаос і неспокій у спокійній, ситій Європі. Всіх їх підготували вмілі маніпулятори по-різному, формуючи завдання і методи боротьби за Європу. За цими діями стирчать роги російського президента Путіна і його білоруської маріонетки Лукашенка.
Україна з такими стратегічними московськими маніпуляціями і політичним розбоєм добре знайома зі своєї нелегкої історії попередніх століть, а зокрема й зараз із 2014 року, коли був маскарад із «зелеными человечками», з шеренгами жінок і дітей, за спинами яких йшли спокійні московитські найманці й головорізи з нахабним оскалом «Пусть стреляют в женщин и детей, посмотрим на их хваленую демократию» (ручка так і просить написати інакше, дуже поширене слово з московитського словника).
Випробування, як то бувало не раз в історії, розколюють Європу. Уже й Німеччина, сподіючись на дешевший газ із «Північного потоку», разом із Францією і тими країнами, яким українські справи, ну, дуже байдужі ― по один бік; балтійські держави, Польща, Фінляндія, Україна ― по другий.
Росія за Україну веде війну століттями, приховану, облудну або ж збройну, нищівну, як у наш час. У цій боротьбі народжуються зрадники і герої, процес звичний для історії, важливими є лише пропорції одних та інших.
Повертаючись до дебатів на телеефірі, наголошуємо на виступах, у яких говорили про потребу утвердження гнучкішої стратегії для захисту держави, а зокрема про зміцнення Чорноморської осі. Ідея ця не нова. Вона детально викладена в історіософській праці Юрія Липи «Чорноморська доктрина». До речі, про цю працю, як і про інші історіософські праці поета, письменника, філософа, лікаря Юрія Липи «Призначення України» та «Розподіл Росії» йшлося на урочистій Академії у Львівській політехніці у 2000 році, організованій Просвітою до 100-літнього ювілею цієї величної особистості нашої історії і культури. А патронував цей захід ректор Юрій Рудавський. Тоді ж політехніки мали змогу послухати виступ доньки Юрія Липи, непересічної особистості Марти Липи-Гуменецької.
Очевидно, що всі три праці в Росії сприймалися дуже осудливо. Ще в 1940 році у Варшаві Ю. Липа разом з І. Шовгенівим, В. Садовським, Л. Биковським, В. Щербаківським створили науково-дослідну установу «Український Чорноморський інститут» для вивчення та прогнозування політичних і економічних проблем, що постануть перед Україною після здобуття незалежності. Тоді Чорноморська концепція набрала практичних рис, а основою її став спільний шлях розвитку країн від Скандинавії та Балтики до Чорномор’я та Близького Сходу.
Юрій Липа говорить про Україну як землю, котрою проходять руйнівники: вона є правдивим полем битв, тому без самоусвідомлення своїх духовних кордонів неможливий зріст нації. За Липою, без духовних засад несила оборонити кордони державні. Він відтворював історіософію і філософію, політику і мораль майбутньої Української держави, виходячи з примату духу, вірності присязі. У творі «Бій за українську літературу», визначаючи полюси честі й моралі, Юрій Липа пише: «Є слабкість людини в тому, що вона покидає свою расу, є зрада людини в тому, що вона служить чужій ворожій расі, але безсоромність, огидна безстидність зрадника є в тому, що він перед обличчям чужих хоче довести, що раса його уже упала, обезголовлена, знищена після того, як він її зрадив».
Юрій Липа жив на землі лише 44 роки, але ж скільки встиг! Особливо вражає його непохитна віра в Україну, в її духовну силу, і це в час, коли етнічні землі України були розділені між чотирма державами. У вірші «Бог і непримиримість» читаємо закличні слова:
Ми ― Нація, сузір’я мільйонів,
Ми ― серце воль, ми ― буйна кузня сили!
Два роки тому, 2 листопада 2019 року, Товариство «Просвіта» Львівської політехніки організувало поїздку на Яворівщину, де провів останні роки свойого життя «яснозорий поет і воїн» Юрій Липа, відмовившись виїхати у 1944 році на Захід. Залишився, щоб лікувати поранених упівців та померти мученицькою смертю від рук більшовицьких карателів.
Проминуло два роки, але є речі непроминальні й важливі для формування нашого погляду на світ, тому дозволимо собі звернутися до їх перебігу.
Добре продуману, насичену подіями і розповідями програму нашого перебування на Яворівщині організували ентузіастка просвітянських заходів, працівниця Народного дому «Просвіта» Львівської політехніки Іванна Барилюк та авторка есею про Ю. Липу, лікарка-офтальмологиня Галина Шипка.
Відвідали ми Народний дім у Яворові, де останній раз у червні 1944 року виступав Юрій Липа. Завдяки діяльності Благодійного фонду «Призначення» імені Юрія Липи розширяється в Україні коло його шанувальників.
Осінні квіти від Львівської політехніки лягли на могилу воїна і героя в селі Бунові, панахиду за славним сином України відспівав отець Тарас Жеплинський, із патріотичними піснями виступали знані в Політехніці студентки Христина й Оксана Паляниці.
У прекрасно оформленій народною вишивкою залі Новояворівського музею презентував свою художню книжку про Юрія Липу перший голова Просвіти Львівської політехніки, світлої пам’яті Олег Гринів. Із родинними спогадами виступив Володимир Гуменецький. Фільм про Юрія Липу, визначну постать нашої культури, зі спогадами шанувальників його творчості наче розширяв для нас окіл його діяльності й політичної боротьби за державу. У фільмі знову оживала постать знаної діячки Просвіти, якою була донька письменника- історіософа, людини незламного духу, переданого їй від славного роду, Марти Липи-Гуменецької.
У концерті з творів Юрія Липи, який підготувала Іванна Барилюк, взяли участь школярі місцевої школи. Їхнє виконання та інтерпретація творів насправді вселяли оптимізм.
Дорогою до Львова, переживаючи події цього насиченого дня, ми подумки поверталися до Чорноморської доктрини і до її значення для геополітики сучасної України.
1. Учасники екскурсії в Народному домі Яворова
2. У Новояворівському музеї. Організатори та екскурсанти, 4-й справа – Олег Гринів
3. Стенд з яворівською вишивкою в музеї Новояворівська