Як реагують на російсько-українську війну в Казахстані, де живе одна з найбільших українських діаспор у світі (понад 350 тисяч, за даними ООН)?
24 лютого 2022 року, в день повномасштабного вторгнення російського агресора на українську землю, біля генерального консульства рф у м. Алмати, відбувся нечисленний антивоєнний пікет. Однак із десяток учасників протесту, які тримали прапори України та скандували гасла на її підтримку, арештували поліцейські. Втім, уже за два дні, 26 лютого, у місті відбувся санкціонований екологічний мітинг, який перетворився на акцію підтримки українців. Частина учасників протесту з антивоєнними плакатами та українськими прапорами пішла до пам’ятника Тарасові Шевченку. Цього разу співробітники поліції не втручалися до дій мітингувальників.
Як відомо, влада Казахстану заявила про нейтралітет країни щодо російської агресії та сподівається на дипломатичне врегулювання ситуації. Зокрема, на позачерговій зустрічі Ради Генасамблеї ООН, 2 березня, Казахстан був однією з 35-ох країн, які утрималися від підтримки резолюції з вимогою до рф вивести війська з території України.
Незважаючи на це, казахи збирають на базі посольства України в Нур-Султані та інших громадських організацій у м. Алмати гуманітарну та фінансову допомогу українцям.
А вже 6 березня відбувся масовий (дозволений владою!) антивоєнний мітинг, який зібрав, за різними оцінками, від трьох до п’ятьох тисяч осіб. Учасники акції скандували гасла не тільки на підтримку України, а й виступали за вихід Казахстану з організацій, які пов’язують його з росією, зокрема Співдружності Незалежних Держав, Організації договору про колективну безпеку, Євразійського економічного співтовариства. Зрештою, президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв відгукнувся на звернення української сторони і доручив надіслати українцям гуманітарну допомогу. Зокрема, йдеться про відправлення 14 і 15 березня двох літаків з партією медикаментів.
Крім того, неабияку роль відіграє діяльність української діаспори на культурному фронті. Українці Казахстану намагаються зберігати національну ідентичність серед усіх поколінь – як мігрантів, так і тих, хто народилися поза межами України. Однак, цьогоріч святкування річниці народження Тараса Шевченка – незмінного символу української боротьби, мало особливий характер. Михайло Парипса, керівник Павлодарського обласного товариства української культури ім. Тараса Шевченка заявив: «Усупереч традиціям української громади, відзначення 208-х роковин духовного батька всіх українців нині пройшли без веселощів і звичного гамору. По-іншому і не могло бути, коли земля Тараса стогне від віроломної агресії ворога-супостата, вмирають матері, батьки, діти і герої – патріоти України, боронячи рідну землю й домівку від оскаженілого агресора-нелюда».
Також у цьому контексті отець Василь Говера, священник УГКЦ, митрофорний протоієрей, апостольський адміністратор для католиків візантійського обряду в Казахстані та Центральній Азії, зазначає: «…Мені здається, що сьогодні йде процес нового народження української нації. Після цієї війни ми вже будемо іншими! <…> Мимо всіх спроб російської імперії та радянської системи, які докладали безліч зусиль, щоби знищити наш народ, нашу віру та мову, їм це не вдалося. Не вдасться і тепер! Наш народ зараз єдиний та сильний, як ніколи. Бог і Україна! З цим девізом ми переможемо ворога-супостата!».
Дякуємо всім небайдужим мешканцям Казахстану за солідарність з Україною!
Повний текст з ілюстративним матеріалом читайте на сайті Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою.