7 листопада виповнилося 105 років від уродин видатного хіміка-технолога, доктора хімічних наук професора Дмитра Толопка, який присвятив своє життя Львівській політехніці. За словами професора Зоряна Піха, діяльність Дмитра Костянтиновича «заслужила собі вдячну пам’ять у серцях не лише його численних вихованців, а й усієї хімічної громади Львова, Галичини та України».
Народився Дмитро Толопко 7 листопада 1912 року в с. Під’ярків тодішнього Бібрецького повіту Львівської області. Майбутній науковець був четвертою (із п’яти) дитиною родини сільського коваля. Але обмежені статки не завадили здобути вищу освіту. По закінченню сільської школи Толопко переїжджає до Львова, щоб навчатися спочатку у Львівській гімназії № 1, а потім, через політичні обставини, – у Перемиській, яку закінчує 1932 року.
У міжвоєнний період Політехніка є навчальним закладом із дуже високим, майже світовим, авторитетом і рівнем підготовки. Через тогочасне входження західноукраїнських земель до складу Другої Речі Посполитої, вступити до вишу українцеві – надзвичайно складно. Але високі знання, жага до навчання, рівень інтелігентності, енергійність та стійкість характеру допомагають Дмитрові таки отримати омріяне місце на хімічному факультеті Львівської політехніки.
1939 року, здобувши диплом інженера-хіміка, Толопко стає асистентом кафедри хімії Львівської політехніки. Та війна все змінює – німці перетворюють приміщення інституту на шпиталь. На щастя, хімічний корпус і його лабораторії така доля оминає: там створюють курси хімії для потреб господарства краю, на яких Дмитро Костянтинович працює асистентом, одночасно із роботою інженера-хіміка та викладача хімії у фаховій хімічній школі.
1944 року, після вступу до Львова радянських військ, діяльність Політехніки відновлюється, і Дмитро Толопко отримує посаду асистента кафедри органічної хімії та змогу займатися дослідницькою діяльністю. Перші ж дослідження підтверджують високий науковий рівень та експериментальну майстерність науковця й одержують загальне визнання. Його результати цитують у всіх тогочасних класичних працях, присвячених вивченню радикальних реакцій із виродженим розгалуженням, а також у монографіях знаних академіків – Миколи Емануеля й лауреата Нобелівської премії Миколи Семенова.
Погляди й поведінку Дмитра Толопка влада не толерує, а тому постійно відтягує захист його вже готової кандидатської дисертації. 1955 року в Київському університеті він усе ж захищає її, а звання доцента отримує тільки 1962. Проблема окиснення органічних речовин стає справою його життя. 1959 року виникає можливість створити лабораторію основного органічного синтезу, і Дмитро Толопко не лише одразу береться за її організування, а й уже має готовий і продуманий напрям майбутніх наукових досліджень. До слова, 1965 року цю лабораторію трансформують у кафедру технології основного органічного й нафтохімічного синтезу, яку він очолює. Працівники кафедри розробляють методи синтезу цінних напівпродуктів органічного синтезу: акрилових альдегідів і кислот, хлорангідридів, пропансультону та інших акрилатних мономерів. У лабораторних умовах Дмитро Костянтинович зорганізовує великомасштабне виробництво цінного антисептика й дезинфектора – b-пропіолактону, яким упродовж майже 20 років забезпечує потреби десятків наукових і медичних лабораторій та сотень науковців. За його керівництва створюють також наукову школу.
1972 в Політехніці Толопко захищає докторську дисертацію, доповідаючи українською мовою, що було тоді унікальною подією, а в галузі природничих наук – і поготів. За рік, 1973-го, Дмитро Костянтинович отримує звання професора. Він читає лекції лише українською, вони завжди цікаві та актуальні. Знаменитим були його слова в часі обговорення нового синтезу: «а кому ви то продасте і хто у вас то купить?».
Окрім викладацької діяльності, Дмитро Костянтинович багато часу й енергії присвячує науковому зростанню колег. Під його безпосереднім керівництвом виконано й захищено 29 дисертацій оригінальних досліджень. Упродовж 1962–1975 років кафедра, яку очолює професор Толопко, підготувала близько 800 фахівців, які працюють не лише в нашій країні, а й у різних куточках світу. У той час вона є однією з базових для підготовки іноземних спеціалістів в Україні. Випускники завжди знають, що можуть звернутися до професора Толопка за порадою і він ніколи не відмовить, незважаючи на зайнятість, порадить потрібну літературу і дасть її з власної бібліотеки, подарованої кафедрі. «До мене, як до «корівника» (специфічний гумор професора), прошу звертатися завжди і в усіх питаннях від ранку до ночі», – говорив він.
Інтенсивна науково-педагогічна діяльність впливає на здоров’я Дмитра Толопка, і хворе серце врешті не витримує. 28 жовтня 1990 року Дмитро Костянтинович засинає й поринає у вічний сон. Провести професора в останню путь приходять сотні приятелів та учнів. І навіть тепер, через 27 років по його смерті вдячні учні пам’ятають Дмитра Костянтиновича, опікуються його могилою і не забувають провідувати улюбленого професора.
