Дорогі політехніки, просвітяни, студенти!
Відходить в історію старий 2020-й рік, який приніс великі випробування людству через світову пандемію коронавірусу, став трагічним для багатьох родин через втрату найближчих. Він змусив нас відмовитись від звичного і приємного спілкування один з одним, обмеживши його до куцих «пару слів» через маски, він перекреслив сплановані туристичні поїздки і маршрути.
Але найголовніше, з насмішкою над опрацьованими та узвичаєними методами змусив нас змінити методологію освітнього процесу, поклонитись Microsoft teams і Zoom та збирати аудиторію для викладання не тільки по всій Галичині, а й значно далі. Він, як цинічний скарега, підсміювався з потуг об’єктивно оцінити знання, змусивши нас збільшити кількість послідовних наближень для отримання студентами позитивної оцінки. Значно допомогло більшості студентів самостійно працювати над матеріалом подане та раніше утверджене віртуальне навчальне середовище ВНС, яке виявилось рятівним у цій екстремальній ситуації.
Цей рік приніс у червні руйнівну повінь, коли дні і ночі лилася вода з небес протягом 5-ти діб на декілька областей Західної України. Повінь показала значні промахи нашої державної господарки, насамперед пов’язані з варварським понищенням лісів і річкових систем.
Зустрічаючи Новий рік, задаємо собі питання: «Чи здатне людство засвоїти уроки цього складного року?». На всій Землі, на усіх континентах люди мусять навчитись жити інакше, ощадливіше, охороняючи природу та її життєдайні ресурси.
Дорогі друзі!
Разом із Новим роком приходить на християнські землі духовна енергія, яку несе Різдво. І хто вже відсвяткував зі світом цю видатну подію народження Спасителя, зможе прилучитись до неї ще раз, до її духовної величі, що несе у земний світ світло, добро, піднесення і любов. Бо за словами поета М. Щербака: «Лише вона над грішною землею Святиться милосердною зорею Відвічна ласка Божого Різдва».
Різдвяні дні занурюють нас у витворену віками дивовижну культуру з найрізноманітнішими пластами літературних та малярських творів, колядок, щедрівок, віншувань, інтермедій, вертепного дійства.
Українська культура, зокрема пісенна, стала ширше відома у Європі та світі в один з найтяжчих періодів нашої історії, коли Росія сто літ тому розпочала проти УНР гібридну війну.
Тоді, 24 березня 1919 року, голова Директорії Симон Петлюра відрядив Українську республіканську капелу під керівництвом Олександра Кошиця в Європу «розповідати про Україну». Тріумфальні виступи Капели в Європі завершувались часто вигуками: «Слава Україні! Слава мистецькій Україні!»
5 жовтня 1922 року на американському континенті Капела виступає в Нью-Йорку у найпрестижнішому залі в Карнегі-Голл, де вона виконала популярний «Щедрик» в обробці М. Леонтовича. З того часу ця мелодія стала улюбленою різдвяною піснею США. Нині її співають багатьма мовами на різних континентах світу.
Величні коляди, як зразки високої різдвяної музики, почавши від «Бог предвічний», яку І. Франко назвав перлиною серед коляд, «Нова радість стала», «Во Вифлеємі», знаменитий «Кант про Почаївську Божу Матір» і десятки-десятки давніх мелодій оживають в різдвяну пору у виконанні церковних, професійних чи аматорських хорів, налаштовуючи душі до високого і божественного.
З’являються вдалі модерні інтерпретації, серед них пісня на слова Богдана-Ігора Антонича «Народився Бог на санях» або ж на слова Олекси Стефановича, яку нам нагадала Ірина Лонкевич із Видавничого центру Львівської політехніки, розіславши різдвяні поштівки:
«Свіжеє сіно, ясла кленові,
Ясна дитина...
Діва Марія коси шовкові
Стеле для сина».
Про часи совєцької деспотії, коли «новітні ординці» заповзялися зробити з України духовну пустелю, заставляє задуматись коляда «На Свят-Божий вечір в 47-м році».
А щодо гуцульських, зокрема криворівнянських святкувань Різдва, то це цілий світ народного дійства, поданий з неповторною красою та оригінальністю. У Криворівні після Богослужіння розпочинається дійство: дзвенять коляди, блискають бартки, трублять ріжки, а на порозі найстарішого дерев’яного храму Пресвятої Богородиці, який стоїть на цій землі з 1660 року, благословляючи і милуючись на славне Христове воїнство, стоїть отець Іван Рибарук. У цій церкві, знаній в Україні, багато цікавого довідались ми від нього про унікальні розписи храму, про життя і звичаї гуцулів. Тут співав і уславлений чоловічий хор Політехніки «Орфей», коли в 2016 році значна група політехніків їздила в Криворівню на вшанування пам’яті нашого національного генія Івана Франка.
В пам’яті давні щедрівки, які оспівують історичну подію, що відбулася в Херсонесі, пов’язану з одруженням князя Володимира із сестрою константинопольського цісаря Анною. До речі, і сам Хреститель Русі, і місто Херсонес не дають спокою загребущій північній сусідці. Щедрівка розповідає про те, як Володимир рихтує «золоті човни, срібнії весла», щоб їхати на тихий Дунай, краєм Дунаєм у царе-город». І винесуть йому «полумисок срібла», «полумисок злота», а він на той бік ані подивився. А вивели йому панночку-царівну – він шапочку ізняв – низенько вклонився. Добрий вечір, щедрий вечір!».
Радісно від того, що багато що повертається і відновлюється у народній та історичній пам’яті, що щораз сильніше відчуваємо себе народом, який витворив високу культуру, народом із давньою історією. Радісно, що новітні коляди Різдва не заглушають давні та узвичаєні мелодії. То ж вітаючи вас, дорогі політехніки, з Новим роком та Різдвом Христовим, хочу побажати нам усім глибшого усвідомлення своєї ідентичності. Зичу вам і вашим родинам доброго здоров’я, радості, нових творчих здобутків на добро нашої славної Політехніки і великої нашої Матері України!