Останнє двадцятиріччя XIX століття для Цісарсько-королівської Вищої технічної школи у Львові було часом значного розвитку: збільшувалась кількість кафедр, студентів, з’являлись суто дослідні підрозділи. Тому не дивно, що на початку XX століття щораз активніше обговорювали необхідність побудови нових приміщень. Так, у 1900 році ректор Б. Павловський у листі до Намісництва просив посприяти у будівництві третього будинку для Політехніки, неподалік від головного корпусу і навіть було створено план цієї будівлі, що мала прилягати до вулиці Карпінського. Однак цей проєкт не було втілено, зокрема й через те, що він потребував значних капіталовкладень.
Зрештою, рескриптом від 30 травня 1903 року Міністр Віросповідання і освіти дозволив здійснити добудову двох т.зв. «крил» до головного будинку Політехнічної школи з максимальним кошторисом 250 000 крон. У зв’язку з цим Намісництво обрало склад Будівельного комітету, зокрема інженера Адама Топольницького призначено технічно-художнім керівником будівництва. 15 червня на засіданні грона професорів було обрано двох представників до Будівельного комітету – Густава Бізанца та Івана Левинського, які спільно з ректором Тадеушом Фідлером мали брати участь у засіданнях.
Здійснювати добудову зголосилися 5 претендентів, однак найдешевшим був рахунок, представлений Альфредом Каменобродським на 97 783,02 крон, у той час, як загальна сума робіт, вирахувана Адамом Топольницьким відповідно до ринкових цін мала б становити не більше 120 663 крон.
Варто відзначити, що Альфред Каменобродський не вперше долучався до виконання робіт у Політехніці. Адже саме він, як заступник З. Кендзерського представляв Towarzystwo Galicyiskie wyrobu cegieł maszynowych i predsiębiorstwa budowlі, яке керувало будівництвом головного будинку та будинку хімії у 1874–77 рр.
В середині липня 1903 р. між Намісництвом та Альфредом Каменобродським були підписані Загальні умови будівництва. На засіданні 31 липня 1903 року Комітет будівництва прийняв рішення, щоб з грошового фонду, призначеного на добудову було виділено кошти на облаштування нового кабінету д-ру Станіславу Кемпінському, адже його кабінет зайнятий канцелярією будівництва, та, оскільки він «межовий», – то потребував певних адаптаційних робіт після «стику» з добудованим крилом.
Вже 15 січня 1904 року тогочасний Ректор Станіслав Кемпінський повідомив Намісництво про необхідність внутрішнього облаштування приміщень у добудованих крилах, а саме в двох лекційних залах та 4-х рисункових аудиторіях меншого розміру.
Виконати столярські роботи у новозбудованих приміщень зголосилось 5 тогочасних столярних фірм. Зрешту контракт на виконання робіт вирішено укласти із фірмою «Брати Вчеляк» (Вraci Wczelak), яка і раніше неодноразово виконувала столярські роботи для Політехніки. Контракт також було укладено з Яном Дашеком (Jan Daszek) на виконання слюсарських робіт – окуття вікон, дверей та коридорних шаф. Роботи, пов’язані з лакуванням виконував Александр Боярський (Aleksander Bojarski).
Проведення будівельних робіт сприяло вирішенню і інших господарських питань, оскільки різниця між закладеними коштами та рахунками фірм-виконавців створювала певну фінансову подушку, з якої можна було просити фінансування на суміжні потреби. Так у листі 19 січня 1904 від Ректорату до Намісництва повідомлялося про те, що в процесі добудови було зруйновано сходи, якими сторожі носили дерево та вугілля з підвалу до приміщень Політехніки, відтак тепер сторожі були змушені носити сировину центральними сходами, що потребувало більше часу та було незручним через присутність значної кількості студентів у коридорах. Старий ручний ліфт вже давно не використовувався сторожами, тому Ректорат просив виділити кошти на встановленню електричного ліфта фірмою Вишневський та Сокольницький (Wiśniewski i Sokolnicki) із грошей, що залишились з будівництва.
Крім того, під час здійснення будівельних робіт значно постраждав перехід від головного будинку до хімічної лабораторії. Враховуючи, що в процесі добудови залишилось кілька десятків т.зв. тернопільських плит, Ректор, попередньо порозумівшись з А. Топольницьким, звернувся 11 травня 1904 р. до Намісництва з проханням перерахувати кошти Антонію Жебрановичу, котрий мав викласти доріжку з бруківки між двома будівлями.
Загалом роботи, пов’язані із облаштування новозбудованих приміщень тривали до осені 1905 року. Завдяки добудові «крил» вдалося отримати 6 нових аудиторій для проведення занять. Водночас, навіть у міжвоєнний період, вже після побудови окремого будинку машинної лабораторії, нової бібліотеки та передачі на потреби Політехніки приміщень колишньої тюрми Марії Магдалени, – навчальних площ, які б задовольняли потреби Політехніки не вистачало, адже кількість студентів зростала тут з кожним роком.
Докладніше про процес добудови «крил» можна прочитати у статті Добудова головного корпусу Львівської політехніки на початку XX століття на сайті Наукового вісника Ужгородського університету.
