Доцент кафедри хімічної технології переробки пластмас ІХХТ доктор Олександр Гриценко однаково любить і викладацьку, і наукову роботи, має цікаві хобі та вважає, що не треба відмовлятися від роботи, яку любиш, навіть якщо зарплата невисока. Нещодавно він здобув ґрант Президента України на реалізування наукового дослідження «Розроблення перспективних технологій формування високоефективних гідрогелевих пов’язок медичного призначення». Саме це й стало приводом до нашої розмови.
Актуальні дослідження
Олександр Гриценко вивчає гідрогелі ще зі студентських років. Вони приваблюють своєю унікальною пористою структурою, що забезпечує набрякання полімерної матриці у рідині, яка обумовлює високу проникність розчинених речовин, серед них і лікарських форм.
Для кандидатського дослідження обрав гідрогельні матеріали, які використовують у бюгельному протезуванні (контрформи для виготовлення бюгельних протезів). У докторській праці їх уже наповнював металами і вивчав характеристики, різні методи отримання, властивості та впровадження.
Наукова група професора Олега Суберляка, до якої входить мій співрозмовник, співпрацює з медиками, які використовують антибактеріальні металонаповнені гідрогельні пов’язки для лікування різних недуг, зокрема трофічних виразок нижніх кінцівок. Виявляється, що за кордоном активно практикують таке використання у медицині. Саме на дослідження трансдермальних форм на основі гідрогельних плівок вдалося отримати президентський ґрант. До слова, це вже другий здобуток О. Гриценка такого рівня.
Пан Олександр у межах наукових досліджень співпрацює з різними інституціями (медуніверситетом, ЛНУ, відділенням інституту фізико-органічної хімії і вуглехімії), а також кафедрами нашого університету, експериментуючи використання металонаповнених гідрогелів у різних галузях – в оптоелектроніці, вже згаданій медицині, механіці, фізиці тощо.
Допомагає наполегливість
Олександр Гриценко виріс в учительській сім’ї. Тому закономірно, що змалку хотів бути вчителем. У 10–11 класах їздив до Луцька на навчання до школи молодого педагога, що діяла при університеті. Та й деколи доводилося заміняти на уроках батьків. Любив фізику, креслення, математику. Перед закінченням школи побував на доленосній зустрічі з профорієнтаційною групою Львівської політехніки. Там почув, що хімія та хімічна технологія дуже перспективні, особливо розвиток технології пластмас.
– Я не особливо любив хімію, радше просто вчив її, але ці люди переконали мене, що в інституті матиму більше технології, креслення (проєктуватиму пластмасові вироби та форми), а самої хімії – мало. Однак за два роки навчання пройшов усі фундаментальні курси хімії. І так цікаво викладали, що хімію швидко полюбив!
– Яким Ви були студентом?
– На першому курсі дуже хвилювався. Це був перший рік упровадження модульної системи в Політехніці. Я швидко збагнув оте «не вивчиш – не складеш – виженуть». Тож на першому курсі звикав до всього, вчився вчитися, а ночами підробляв, адже у 90-ті роки був складний період. А далі побачив, що вчитися не так страшно, зрозумів, що мені дуже пощастило з викладачами. Відтоді вже знав, що і як вчити, яким предметам приділяти більше часу. Головне – сумлінно все виконувати і не боятися. Закономірно, що згодом подався до аспірантури і залишився на кафедрі.
Олександр Миколайович найбільше цінує, коли випускники приходять і дякують йому за науку, адже це підтвердження потрібності роботи, яку виконуєш. А буває, приходить студент останнього курсу і просить пояснити матеріал, який свого часу проґавив. Утім, аби таких випадків траплялося якомога менше, намагається з перших пар налаштувати студентів на серйозне ставлення до навчання, пояснити, що це праця нелегка. Позаяк Олександр Гриценко відповідальний за практику, то важливим здобутком вважає той факт, що на підприємствах не нехтують співпрацею з кафедрою ХТПП.
Він успішно реалізовується і як педагог, і як науковець. Вважає, що це поєднання його не розпорошує. А ще має улюблені заняття – малювання, роботу з деревом (більшість меблів у своєму помешканні виготовив власноруч), а також кулінарію.
Не боюся малої зарплати
Олександр Гриценко працює зі студентами від другого курсу. Відразу придивляється, кого можна залучити до науки. На першому курсі, вважає, дещо зашвидко, адже свого часу його так залучили – і не пішло (бракувало часу, аби успішно поєднувати це з навчанням і заняттями спортом), проте за рік все ж повернувся до науки. На його переконання, два-три роки – цілком достатньо, аби студентів навчити необхідних наукових азів.
– У мене є і було чимало студентів, які успішно долучаються до науки: здійснюють досліди, беруть участь у конкурсах, конференціях, вчаться писати наукові статті і до завершення навчання вже мають перші тези, наукові публікації. Далеко не всі з різних причин вступають до аспірантури, але той науковий досвід, якого набули, допомагає їм у майбутньому.
Викладач згадує своїх успішних студентів-науковців, тішиться, коли гарно складається їхнє життя, коли знаходять чудову роботу в Україні чи за кордоном. На власному досвіді пересвідчився, як це важливо – виконувати те, що до душі. І наголошує:
– Не треба боятися малих зарплат, адже коли є потреба, завше будуть можливості додаткових заробітків. Кажу це з власного досвіду. І розповідаю про це студентам.
На щастя, сьогодні становище науковця значно краще – він може отримати різні стипендії, ґранти. Тому раджу не боятися пов’язувати своє життя з наукою.
