Це не гучні пустопорожні й пафосні слова. Їх сказав твій ровесник Назар Клочко, який дотримується того, що каже.
Сьогодні цей хлопець міг би сидіти поруч із тобою за партою, перебігати з однієї аудиторії в іншу, шукати потрібний корпус, поспішати встигнути на пару. Але він обрав інший шлях – свідомо і самостійно. Після закінчення ліцею комп’ютерних технологій, де здобув фах оператора з обробки інформації та програмного забезпечення, вирішив стати правником. Склав ЗНО, подав документи до Львівської політехніки в ІНПП, але… на заочну форму.
– Рік тому почалася війна. Я знав, що мушу йти в армію, тому що такий час, тому що треба. Але й навчання не хотілося відкладати на кілька років, бо не знаєш, коли то все закінчиться, а хочеться якогось розвитку, щоб згодом реалізуватися як фахівець, – пояснює Назар свій вибір.
– Багато хлопців роблять навпаки – намагаються потрапити на стаціонар, щоб оминути армію і, відповідно, війну.
– Кожен робить так, як вважає, вирішує, що йому потрібно. Моє переконання – тепер кожен повинен служити в армії, щоб у такий потрібний час допомогти своїй державі. Чи мені не страшно? З одного боку, ні. З іншого – якщо зовсім нема страху, то не усвідомлюєш тієї ситуації, що є. Але цей страх перемагає інше і коли опиняєшся в екстремальних умовах, про страх не думаєш, а мусиш приймати рішення і швидко та безпомилково діяти.
Після вступу до Політехніки Назар Клочко пішов до контрактної армії, наразі на три роки. Спочатку кілька місяців перебував у навчальному центрі в Черкасах, після цього його перевели до Прикордонної комендатури швидкого реагування у м. Великі Мості.
– Там вчать різних тактик, стрільби, як виходити з тієї чи іншої ситуації. Їздимо на полігон, маємо заняття в лісі. Словом, нас вчать, якими треба бути на війні. Армія – це певна школа життя, щось нове, зрештою, самостійність від батьків, – роздумує юнак.
– А коли встигаєш вчитися?
– Вечорами. Після 20-ї години вже можу сідати за підручники. Вчуся фактично щодня, тому часу на це не бракує.
З другокурсником Назаром Клочком я познайомилася сонячного вересневого дня на території університету. Хлопець у камуфляжній формі поспішав на іспит. Згодом нам вдалося порозмовляти. А вже за кілька годин Назар був там, де готують до війни.
