Поєднувати спорт і навчання — виклик, з яким може впоратися далеко не кожен. Однак є ті, для кого активний ритм життя — це норма, а дисципліна й наполегливість допомагають досягати успіхів одразу в кількох сферах.
Наш сьогоднішній гість — Едуард Гусів, студент першого курсу Інституту компʼютерних технологій, автоматики та метрології Львівської політехніки, який навчається за спеціальністю «кібербезпека» і вже шість років займається боксом. Він не лише здобуває перемоги на міжнародних турнірах, а й успішно опановує університетську програму. Ми поспілкувалися з Едуардом про те, як йому вдається поєднувати навчання і спорт, що мотивує його рухатися вперед і які виклики постають перед ним на цьому шляху.
— Чому ти обрав саме Львівську політехніку?
— Тому що хотів вивчати кібербезпеку саме тут. Спеціальність здалася мені цікавішою, ніж в інших університетах. До того ж я вже три роки живу у Львові, тож вирішив не переїжджати, а залишитися тут.
— Як довго ти вже займаєшся боксом?
— Боксом займаюся з 12 років, тож уже 6 років у спорті. За цей час змінив багато тренерів і навіть місто — я родом з Харкова, але переїхав до Львова. Тут продовжив тренування і став надавати боксу цьому ще більше уваги. Зараз тренуюся під керівництвом таких тренерів, як Олександр Остапчук, Роман Джуман і Купріян Гулей.
— На яких змаганнях ти бував? Які місця посідав?
— Нещодавно побував у Румунії, де брав участь у міжнародному турнірі з боксу Dracula Open 2025 і здобув перше місце. Перед цим виступав на чемпіонаті України, де також посів перше місце й потрапив до збірної України. До того тричі брав участь у чемпіонаті України: одного разу став фіналістом, а в інших випадках посів перше та третє місця. Також був учасником багатьох всеукраїнських турнірів і ще одного міжнародного, який відбувався в Ізраїлі.
— Ти займаєшся боксом як аматор чи професійно?
— Тренуюся багато, але поки що залишаюсь аматором. Професійний бокс — це зовсім інший рівень: контракти, гонорари, значно інтенсивніша підготовка та складніші змагання. Тому наразі я в аматорському спорті.
— Чи плануєш ти йти у професійний бокс?
— Хотів би спробувати, адже це цікаво. До того ж у професійному спорті є гонорари, а в аматорському боксі таких заробітків немає. Тому мені хочеться випробувати себе на цьому рівні.
— Що для тебе означає бокс?
— Зараз бокс для мене — це стиль життя. Я просто не уявляю себе без спорту. Без тренувань мені нудно, особливо у вихідні, коли немає активності. Тоді здається, що бракує чогось важливого, і я почуваюся не на своєму місці.
— Чи захоплюєшся ще чимось або, можливо, хотів би спробувати щось нове?
— Додатково нічим не займаюся, але люблю пограти у баскетбол чи футбол — це теж корисно, навіть для боксу, бо розвиває рухливість, координацію та швидкість мислення. Іноді граю в шахи — це теж цікаво. Вважаю, що боксер має бути всебічно розвиненим.
— Як бокс вплинув на твій характер і життя загалом?
— Бокс кардинально вплинув на мене. Він дав мені дисципліну, допоміг стати впевненішим у собі, а фізично я став набагато сильнішим, ніж міг би бути без нього.
— Яка найбільша складність у поєднанні боксу і навчання?
— Найскладніше — знаходити баланс між навчанням і тренуваннями, адже часто доводиться їздити на змагання та збори, і через це я інколи пропускаю пари. Потім важко надолужити матеріал і поєднувати все. Але тепер, на щастя, завдяки онлайн-формату, багато завдань можна надсилати викладачам поштою, і це значно полегшує ситуацію.
— Як тобі навчання у Політехніці? Важко чи ні?
— У принципі, мені подобається. Програма не здається дуже складною, я все можу вивчити. Думаю, мені легше, бо я закінчив школу із золотою медаллю, тому вивчати новий матеріал мені не так важко.
— Чи були моменти, коли хотілося все покинути? Що допомагає тобі рухатися вперед?
— Не те щоб покинути, але був важкий період, коли я випав на два роки через травми. Ламав п’ясткові кістки, мав проблеми з колінами. Цей період був дуже важким морально, але батьки мене підтримували, допомогли пережити все це. Завдяки їхній підтримці я зміг впоратися і зараз почуваюся набагато краще.
— Як викладачі й одногрупники ставляться до твого виду спорту?
— Усі досить позитивно відгукуються. Викладачі навіть інколи хвалять, кажуть, що молодець, що представляєш нашу країну та свої інтереси. Й іноді допомагають, можуть відпустити з пари, якщо я їду на збори, вважаючи це поважною причиною. Одногрупники ставляться до цього нормально
— Кібербезпека і бокс — це зовсім різні речі. Не складно їх поєднувати? Можливо, бокс дає тобі змогу перемикати увагу, адже кібербезпека не є легкою?
— Так, це правда, в кібербезпеці багато математики, багато чого треба запам’ятовувати. Але, як я вже казав, боксер має бути всебічно розвиненим, і це не тільки допомагає мені в боксі, а й розвиває мій інтелект. Вивчення кібербезпеки робить мене розумнішим, а сама спеціальність дуже цікава, тому я намагаюся все це поєднувати.
— Що важче: підготовка до бою чи до сесії?
— Тут я б сказав, що підготовка до сесії важча, бо треба вивчити багато матеріалу. А до бою ти готуєшся постійно, щодня тренуєшся і з кожним разом стаєш сильнішим і кращим. А на сесії іноді, через те що пропустив пару або щось забув, уже важче, бо більше хвилюєшся. Мабуть, навіть більше, ніж під час бою. Але ще проблема в тому, що я на першому курсі, і це була моя перша сесія, тому вперше все закривав.
— Що тебе найбільше мотивує не здаватись ані у спорті, ані в навчанні?
— Довести собі, що ти можеш це зробити, що можеш стати першим, що можеш бути кращою версією себе — ось що важливо. Мені просто подобається займатися боксом — це цікаво. Так само як і вивчати кібербезпеку.
— Чи зміг би ти обрати щось одне — бокс або навчання?
— Мабуть, поки я можу вигравати і тримаюся на високому рівні, я обираю бокс. Але вважаю, що краще поєднувати спорт і навчання.
— Яку пораду ти дав би студентам, які хочуть займатися спортом, але бояться, що це заважатиме навчанню?
— Як кажуть, хочеш жити — вмій вертітися, тому просто починай і роби це. Якщо ти справді цього хочеш, то зробиш. Головне — бажання. А якщо не хочеш, лінуєшся і так далі, то не зможеш це поєднати, і нічого з цього не вийде.
