Варто просто заплющити очі і уявити, що залишилось зовсім трошки до…
За вікном сонце вже давно грайливо дражниться проміннячком, а місто тільки починає прокидатись: аромат свіжої випічки потроху заповнює вулиці, продавці свіжої преси розкладають останні екземпляри «Експрес» та «Львівська пошта», а машини тільки починають свій рух, покидаючи район студмістечка. Тоді доброго ранку, Львів!
Вийшовши з гуртожитку, ти потрапляєш у величезний потік студентів, котрі дружно розсипаються по сходах зі Студентського парку. Всі кудись поспішають, потроху розростається хаос через скупчення людей біля світлофорів, вздовж вулиці Сахарова з’являються ланцюги з машин, що є дуже характерним для години пік.
Цього ранку незвично гарна погода, я думаю, можна сьогодні зекономити на трамваї та пройтись до корпусу, адже пейзажі Львова просто неймовірні завдяки переливам сонячного світла. Навіть найхиткіші будівлі виглядають прекрасно і зовсім не наводять страху, як це буває , коли вулиці потерпають від дощу.
Дивно, як у львів’ян вдається завжди залишатись такими бадьорими і одночасно спокійними, розсудливими? Можливо, жителі міста просто ніколи не зважали на той факт, що кава не є напоєм, що бадьорить. Кава, какао, гарячий шоколад – це все вже стало невід’ємною частиною їхнього життя. Потрібно і собі прихопити його, щоб хоча б якось виділитись з цієї купи сонних, замучених студентством мух.
І ось минаючи вулицю Дорошенка, з якою в мене зв’язано немало приємних спогадів першого знайомства зі Львовом, я потрапляю в шалений вир. Потрібно якось розминутись людському натовпу та робітникам, котрі ставлять сітку, щоб відгородити ділянку, на котрій оновлюють бруківку. Це таки зовсім не вчасно! Але з іншого боку, коли їм виконувати свої обов’язки, якщо кількість туристів, які все рвуться затоптати підготований до роботи майданчик, все зростає й зростає.
Поринувши у свої думки, я не помітила того, як вже дійшла до Театральної під супровід дзвонів ратуші, котрі сповіщали, що лишилось зовсім трошки до початку пари…
