Наприкінці грудня кафедра проектування та експлуатації машин ІІМТ випустила 7 магістрів та 21 спеціаліста, які під час захистів дипломних проектів і магістерських робіт ще раз засвідчили, що Політехніка готує добрих фахівців.
Під час захистів, які тривали три дні, магістри підтвердили, що добре орієнтуються у своїх дослідницьких роботах, вміють розвивати наукову частину технологічного процесу, використовувати комп’ютерну техніку, робити теоретичні висновки й давати практичні рекомендації. У спеціалістів було своє завдання: довести членам ДЕКу і собі, що навчилися розробляти конструкторські розробки (проектувати, модернізувати певні машини тощо). Ці проекти ще не можна впроваджувати у виробництво, але вони можуть стати основою для розробки різноманітного технічного обладнання, для різних галузей промисловості і сільського господарства.
За своїх цьогорічних вихованців завідувач кафедри професор Зіновій Стоцько спокійний: практично кожен із них уже працевлаштований. До того ж саме тепер до нього часто приходять керівники підприємств з пропозиціями доброї роботи і зарплати випускникам Політехніки.
– На жаль, доводиться їм відмовляти, бо тепер державного розподілу нема, тому наші випускники дбають про роботу завчасно, – зізнається Зіновій Антонович. – Спостерігаю, що останніми роками молодь стала трохи пасивна: чи то через брак досвіду, чи чогось боїться. Я ж бачу, що навіть у Львові інженери-механіки дуже потрібні, особливо ті, хто розуміється на обладнанні, вміє проектувати, працювати з комп’ютерною технікою. Оскільки потреба є, то варто було б збільшити й набір абітурієнтів на ці спеціальності. Нині ж їх маємо п’ять, а набираємо тільки 40 осіб, бо школярі до нас чогось ідуть неохоче. Тішить, що наші випускники, маючи добру теоретичну підготовку, набувають досвіду на виробництвах. Чимало з них згодом очолюють успішні українсько-зарубіжні підприємства. Ми підтримуємо з ними контакти, іноді вони роблять замовлення на проектування чи виготовлення деяких машин. Тож ми безпосередньо дуже зв’язані з промисловістю і завжди тримаємо руку на пульсі часу.
Зіновій Антонович з гордістю показує галерею плакатів з конструкціями машин, спроектованих і виготовлених на кафедрі та впроваджених у виробництво, які висять уздовж двох стін на коридорі.
– То є унікальна річ, бо кафедра працює як проектний інститут, – каже з гордістю професор. – Зараз співпрацюємо з НДЛ-40. Торік спроектували три машини, одну здали на виробництво, а дві на виробництві вже готують під певний технологічний процес. Підприємці дуже задоволені нашими розробками. Недавно зустрічався з представниками «Укроборонпрому», яких зацікавили роботи-міношукачі. Працюємо над спільною розробкою трьох кафедр (прикладної фізики і наноматеріалознавства ІМФН, електроприводу і автоматизації промислових установок ІЕСК і нашої кафедри) – гібридним джерелом енергії (на базі суперконденсатора, акумулятора, системи керування). Вчена рада виділила на це певні бюджетні кошти. Цікаво, що цим проектом зацікавилося вже кілька підприємств в Україні і за кордоном, серед них і наша оборонка.
Доки розмовляємо із завідувачем кафедри, в коридор в’їжджає невеличкий танк. Саме він став реальним дипломним проектом спеціаліста Ігоря Демчука.
– Коли робив креслення, все виглядало гарно і привабливо, – говорить хлопець. – А коли почав займатися конкретними деталями, то зрозумів, що фінансово мені цю роботу не потягнути. Виручила фірма ВЕЕМ «Металавтопром», де працюю інженером-конструктором: вона допомогла з матеріалами і механічною обробкою. Властиво, саму транспортну систему вже було зроблено. Мені ж треба було спроектувати, виготовити і дослідити маніпулятор (своєрідну руку, яка б складалася в транспортне положення, піднімала б до 15 кг ваги і на ній можна було б змінювати робочі органи (захват, ножиці, гак тощо). Чимало деталей треба було виготовляти власноруч. Мого універсального робота можна використовувати як на виробництві, так у польових умовах. Як зразок – це нормальна робота, хоча, звичайно, нині вже бачу свої недоліки.
Готує студентів-спеціалістів, які вчаться проектувати і виготовляти різних роботів, доцент Роман Зінько, який давно працює над цією проблемою, адже вона була частиною його докторської дисертації. Нині студенти разом із викладачами розробляють мобільні платформи, які можна буде використовувати в екстремальних ситуаціях, зокрема, – модулі для розміновування, пожежогасіння, розвідки хімічно зараженої чи задимленої території і обслуговування спеціальних об’єктів.
– Ця машина – восьмий зразок, щоразу враховуємо попередні недоліки, удосконалюємо, працюємо на позитивний результат, – розповідає Роман Зінько. – На літо плануємо захист бакалаврського проекту колісної машини. Маємо вже кілька концепцій нового покоління машин. У них багато деталей, які треба розробляти самим. Працюємо над власною методикою, бо в одних умовах підходить гусенична, а в інших – колісна машина. Студенти радо долучаються до цієї роботи, бо набувають практичних навичок.