Нещодавно Національний університет «Львівська політехніка» брала участь у вшануванні 80-ї річниці пам’яті львівських професорів розстріляних німецькими окупаційними підрозділами на Вулецьких пагорбах, де сьогодні поряд стоять студентські гуртожитки нашого освітнього закладу. З цієї нагоди публікуємо цей невеликий допис.
Тривала спільна історія українського та польського народів генерує позитивні та негативні міфи, які є важливими факторами сучасного процесу співпраці обох народів. До складних сторінок минулого належить Друга світова війна (1939–1945 рр.) та винищення і депортації цього періоду різних національних та соціальних груп (Голокост, масові вбивства українців у Західній Україні в червні 1941 р., депортація кримських татар в 1944 р., події на Волині та Закерзонні у 1943–1945 рр.).
В радянський період (1944–1991 рр.) служби держбезпеки СРСР використовували сфабриковані міфи щодо причетності українського батальйону «Нахтігаль», у складі Вермахту, до розстрілу польських професорів у Львові в липні 1941 р. Водночас ці події були травматичною пам’яттю для радянського Львова. Показовою є спроба у 1974–1976 рр. звести на Вулецьких пагорбах великий монумент в честь загиблої професури, із фігурами в реальну величину та максимально автентичними зображеннями. Скульптори спеціально приїжджали із Польщі і виконували майбутній пам’ятник, але за нез’ясованих обставин у 1976 р. відбулося пошкодження монументу, після чого відбулося повне припинення будівництва. Вже виконані роботи були демонтовані на початку 1980-х років.
Після проголошення незалежності України в 1991 р., на місці розстрілу, встановлено пам’ятний хрест, який до 2011 р. залишався єдиним меморіальним знаком трагедії. В неділю, 3 липня 2011 р., відбулося урочисте відкриття пам’ятника у формі кам’яної арки, із десятьма біблійними заповідями у формі кубів, з яких п’ятий відсунутий, що символізує біблійну Заповідь «Не убий!», яка загрожує знищенню світу. Пам’ятник виконано за проєктом переможця конкурсу Олександра Сліви (Краків), на території сучасного студентського містечка Національного університету «Львівська політехніка», з нагоди 70-ї річниці вбивства. На урочистостях були присутні голова Львівської обласної ради Олег Панькевич, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні Генрік Літвін, міські голови Львова і Вроцлава Андрій Садовий і Рафал Дуткєвіч, представники релігійних громад міста і громадські діячі. Головував на урочистостях ректор Національного університету «Львівська політехніка» Юрій Бобало. Загалом в заході взяло участь понад 3 000 осіб. Під час відкриття, мер Вроцлава Р. Дуткєвіч наголосив, що пам’ятник споруджено «в ім’я дружби між Україною і Польщею». «Говоримо просто, що важливою є свобода людей і народів, свобода і пам’ять – саме у такій послідовності». Пам’ятник був освячений представниками римо-католицького і греко-католицького духовенства, а львівський хор «Радуниця» і вроцлавський дитячий хор «Сто закутків світу» виконали музичні композиції, в тому числі спільно «Оду до радості» – гімн Європейського Союзу (Павлишин Н. На Вулецьких пагорбах постав пам’ятник. In: Аудиторія, 2011, Ч.21-22 (2741-2742) 7 липня-31 серпня. С.3.).
З цього часу започатковується практично щорічна традиція відвідування польською делегацією Львова та спільного українсько-польського вшанування загиблої професури, із символічним покладанням квітів до пам’ятника на Вулецьких пагорбах.
Вшанування традиційно розпочинається урочистим покладанням квітів офіційними делегаціями та громадськістю до монументу розстріляних професорів. Спільний поминальний молебень здійснюють священики кількох конфесій. Промови очільників делегацій засвідчують скорботу та шану львівським професорам та здійснюється наголос на українсько-польському порозумінні. Вшанування супроводжується виконанням національних гімнів і музичних композицій українськими та польськими мистецькими колективами.
Особливо частими гостями стали делегації із Вроцлавської політехніки, які були активними партнерами у зведенні монументу. У 2013 р. ректор Ю. Бобало відзначив, що «монумент є спільним проєктом українців і поляків…ще й символом примирення і порозуміння між обома народами».
Ректор Вроцлавської політехніки Тадеуш Веслав Вєнцковські відзначав, що «це місце є нагадуванням для всіх про велику скорботу і несправедливий злочин проти наукової еліти. Без тих професорів не було б академічної спільноти тогочасного Львова та університетського Вроцлава». Прикметно, що саме Т. Вєнцковські в 2011 р. було присвоєно звання doctor honoris causa, в тому числі й за розвиток українсько-польської співпраці в Національному університеті «Львівська політехніка».
З плином часу коло академічних установ, які долучалися до урочистостей біля монументу зростало. Так, в 2017 р. до комемораційних заходів долучилося очільників наступних польських та українських університетів: Ґданська, Опольська та Бєлостоцька політехніки, Вроцлавський медичний університет, Львівський національний університет ім. І. Франка, Український католицький університет, Національний лісотехнічний університет та інші університетські осередки Львова. Вже наступного року в заходах прийняли участь представники з 12 польських освітніх і наукових закладів, в тому числі делегати від Польської академії наук, Познанської, Опольскої і Люблінської політехнік, Вроцлавського університету, а також «проректори та директори інститутів Львівської політехніки, а також усіх університетів нашого міста».
Комеморативні практики розстрілу професури в 1941 р. не обмежуються Вулецькими пагорбами. Ще у 1995 р., під час українсько-польського симпозіуму, присвяченого пам’яті професора Каспера Вайґеля, на будинку по вулиці Саксаганського 3, було встановлено меморіальну таблицю в честь видатного науковця. Урочистостями з відкриття меморіальної дошки керували професори Львівської та Варшавської політехнік Петро Костробій та Януш Слєдзінські. Авторами меморіальної дошки стали скульптор Василь Ярич та архітектор Михайло Бендина. Симпозіум відбувався в головному корпусі Державного університету «Львівська політехніка».
Також на другому поверсі головного корпусу розміщена меморіальна таблиця «пам’яті професорів і доцентів Львівської політехніки» розстріляних у липні 1941 р., яку встановлено від імені «працівників і студентів Національного університету «Львівська політехніка».
Ще одна меморіальна дошка на пошану пам’яті розстріляних професорів у Львові в липні 1941 р. встановлена в притворі Латинського катедрального собору.
Отже, відкриття пам’ятника у Львові в 2011 р. дав поштовх новому етапу українсько-польського порозуміння, що дозволяє говорити про поглиблення співпраці двох сусідніх народів. Відкриття інформаційно-виставкового центру дозволить розширити наукову співпрацю між українськими та польськими науковими колами та дозволить перетворити меморіальний комплекс в один із об’єктів туристичних маршрутів, для розширення обізнаності громадськості про розстріл львівських професорів у липні 1941 р.