«Мені не треба вишукувати сили, щоб приходити сюди. Це мій обов’язок» – студентка ІБІС Надія Копійка

Валентина Софілканич, Центр комунікацій Львівської політехніки
Волонтери Львівської політехніки

Війна застала всіх зненацька, навіть тих із нас, хто хоча б якось готувався до ймовірного нападу. Отож чимало в перші дні війни не були готові докорінно змінювати своє життя. Та все ж є немало таких, хто зібрав сили в кулак і обрав шлях, що наблизить нас до перемоги. До прикладу, нелегку ношу волонтерства завдала собі на плечі студентка другого курсу магістратури Інституту будівництва та інженерних систем Надія Копійка. Дівчина від перших днів війни активно допомагає плести маскувальні сітки в Студентському волонтерському штабі.

Сьогодні Надія весь свій час присвячує волонтерству, яке у неї на першому місці. Свій вклад у нашу перемогу вона не вважає чимось незвичайним – для неї допомагати Батьківщині в такий складний час це скоріше її поклик сумління.

«Мені не треба вишукувати сили, щоб приходити сюди, це мій обов’язок, а що ще робити – сидіти вдома й читати новини? В мене тато на фронті, мама під обстрілами в Миколаєві й волонтерство – це мінімум, який я можу додати до нашої перемоги», – ділиться дівчина.

За час війни для українців тилу допомога своїй армії набула вагомої частини їхнього життя, й не враз зникне після перемоги. Кожен обрав галузь, в якій він буде найбільше корисний, Надія знайшла свою у волонтерстві. Дівчина – донька військового й розуміє важливість маскування, адже часто це зберігає життя нашим захисникам. Вона працює без вихідних, але не засуджує тих, хто почав менше приходити, адже розуміє, що такий ритм життя витримати складно.

«Волонтерство вже стало частиною мого життя, тож продовжуватиму цим займатися ще дуже довг. Хоча маю професію, яка стане пріоритетом після нашої перемоги. На мою думку, як інженер-конструктор, принесу своїй країні більше користі, ніж коли плестиму сітки. Та зараз це потрібніше», – розповідає волонтерка.

Дівчина горить бажанням і готова відбудувати нашу країну. Її запалу справді можна позаздрити. Волонтерка вже знайшла свою нішу в житті – працює інженером-конструктором, любить свою професію. Та сьогодні вона у Студентському волонтерському штабі, а робота й навчання мусять ще трохи почекати.

«Коли треба буде відбудовувати країну, то для інженерів-конструкторів, очевидно, роботи буде багато. І лише з’явиться можливість вийти на роботу за фахом, звичайно, я це відразу зроблю, бо моя робота буде дуже корисна», – підсумовує Надія.

Волонтерка, як і військові на передовій, стоятиме до останнього, адже, за її словами, – перемога стосується кожного з нас. Спільними зусиллями неминуче переможемо ворога, працюючи кожен на своєму фронті, адже сьогодні навіть найменша допомога важлива. Тому Надія закликає приділити час і волонтерству, адже в цьому напрямі роботи – чимало.