Як ми вже повідомляли, після відбуття на постійну роботу до Дніпра відомого банкіра голови Асоціації випускників Львівської політехніки» Олега Сергєєва відбулися зміни у складі правління цієї громадської організації. Її очолив голова обласної організації роботодавців Львівщини Іван Ривак, його заступниками обрані професор Інституту хімії та хімічних технологій Університету Володимир Старчевський та Ігор Павлішевський, кандидат технічних наук, підприємець, випускник інженерно-будівельного факультету 1984 року.
На засіданні правління Асоціації ухвалили план роботи на перше півріччя 2017 року. Створено оргкомітет із проведення установчих конференцій випускників Львівської політехніки у кожному навчально-науковому інституті.
Голова Асоціації випускників Львівської політехніки Іван Ривак вважає, що завдання не лише у збільшенні кількості тих випускників, які зголосяться до членства в Асоціації, а й пошуку тих, хто у студентські роки був лідером у навчанні і громадській роботі, хто з роками не розгубив активної життєвої позиції і зможе взяти реальну участь у діяльності організації. Зараз триває робота над новим статутом Асоціації, атрибутами тощо.
Нещодавно до складу правління були обрані Тетяна Вербицька, випускницю інженерно-економічного факультету 1981 року, а нині директор Львівського регіонального АТ «Тас-Комбанк», та Надія Зінькевич, випускниця механіко-технологічного факультету 1982 року, нині – генеральний директор ПрАТ «Галичина-Авто».
Члени правління Асоціації вирішили, що немає потреби обирати нового секретаря правління, адже активно і відповідально виконує ці громадські обов’язки Михайло Вельгош, зокрема, у період підготовки до урочистого відзначення 200-річчя Львівської політехніки.
Ми поспілкувалися з ним і попросили коротко розповісти про себе, свій фах і службову кар’єру.
– Народився я 1953 року у селі Піщани Стрийського району на Львівщині. Це поблизу відомого села Ходовичі, де є залізнична станція і був колись склозавод. Вступав відразу після школи на радіотехнічний факультет. Це був один з найпрестижніших факультетів тодішнього політехнічного інституту з великим вступним конкурсом. Їхати до Львова було боязко. Мене, образно кажучи, відірвали від корови, переживав, як буду у місті без домашнього молока...
Великим авторитетом користувалися хлопці, які відслужили армію, пройшли через підготовчі курси. Вчився я добре, закінчив інститут з відзнакою. Був активним у громадському житті, двічі був у складі будівельних загонів. Перший раз проводили реконструкцію залізничної колії між Новим Роздолом і Ходоровом, а вдруге працював на будові у Магаданській області. Після навчання мене як громадського активіста одразу запросили на комсомольську роботу. За фахом працював заступником директора Навчального центру виробничого об’єднання «Електрон». Це був період його найбільшого розквіту, коли невпинно нарощували випуск продукції, запускали у виробництво нові моделі телевізорів.
– Я відчув, що Ви налаштовані на те, щоб активізувати діяльність Асоціації. До речі, деякі університетські організації випускників називають товариствами. Погодьтеся, це якось тепліше і милозвучніше.
– І у нас на правлінні звучали такі пропозиції. Ми, готуючись до 200-річчя Університету, віднайшли цікавий факт: ще 1776 року існувало Товариство львівських політехніків, яке мало цікаву емблему з інженерними атрибутами. Щодо назви нашої громадської організації будемо дискутувати.
– Готуючись до ювілею, активісти Асоціації говорили про намір реставрувати поховання ректорів, видатних вчених Львівської політехніки на Личаківському цвинтарі. Це залишилося лише намірами?
– Ми провели обстеження кількох поховань. Але все залежить від коштів. Коли підходили до ювілейної дати, у нас на рахунку було лише 19 тисяч гривень. Думаю, що ми знайдемо справжніх патріотів Львівської політехніки, людей небайдужих, які допоможуть зміцнити наш фінансовий стан. Для прикладу, випускник університету, тодішній відмінник, а нині відомий бізнесмен Петро Писарчук вирішив своїм коштом встановити надмогильний пам’ятник своєму вчителю, колишньому деканові теплотехнічного факультету професору Мочернюку. У наших планах також – повернутися до практики вручення стипендій Асоціації кращим студентам, дізнатися про долю тих, яким свого часу надавали такі стипендії.
– Пане Михайле, що зараз займає найбільшу частку часу у Вашій громадській роботі?
– Це поповнення бази даних випускників, цікавих людей, незалежно від того, які посади вони займали чи займають зараз. Нещодавно вийшла на мене Валентина Георгіївна Кузнєцова, 1933 року народження. Далекого 1956 року вона закінчила геологорозвідувальний факультет. Мало хто знає, що у нас колись був такий доволі престижний факультет. Його студенти носили спеціальну форму. Після навчання працювали у всіх куточках колишнього Радянського Союзу. На веб-сторінці Асоціації ми плануємо запровадити рубрику «Згадують випускники Львівської політехніки». Це буде початок створення великої історії Львівської політехніки через долі людей. Асоціація прагне жити не лише спогадами про свою студентську молодість, а й сьогоденням Університету, всіляко сприяти підвищенню якості освіти, наближенню її до потреб ринку праці, зростанню ефективності наукових досліджень.
Для тих, хто зацікавиться роботою Асоціації випускників Львівської політехніки, повідомлю, що вона розміщена в кімнаті 336 головного корпусу Університету (вул. Ст. Бандери, 12). Контактні телефони: 258-22-82 та 050-315-01-57, 097-014- 55-79.
