Відмінна зрада
Про те, що ввечері 10 травня хтось когось зрадить, ще з ранку повідомляла афіша ІНЕМ. У темнісіньку актову залу глядачі сходилися на неперевершений вокал третьокурсниці Юлії Білик. Завісу відкрили: пригадайте кримінальну драму «Одного разу в Америці» – уявите картинку на сцені. Але мова хіба що про стилістику, сюжетно «Історія єдиної зради» – цілком окремий, авторський продукт економістів, зазначила голова студентського профбюро ІНЕМ Ірина Войтович, яка спільно з Михайлом Петелицьким, Олександром Куриленком і Романом Скоробагатим придумали ідею, концепцію виступу.
Отже: двоє друзів Марті та Джо – дрібні злодюжки і шахраї – «влипають» у неприємну історію і щоб повернути борг, мусять виселити з дому бідну англійську сім’ю… Згодом фортуна їм посміхається: успішний бізнес, великі гроші, кохання… Але поруч і заздрісники, через що друзі врешті зраджують один одного і отримують відплату від …англійця, якого колись викинули на вулицю… Зрада – близької людини, а передовсім себе і своїх принципів («як ми могли вигнати дітей на вулицю?..») веде до краху, вивів мораль оповідач (до речі, дуже хороший оповідач) Роман Скоробагатий. А вже згадуваним Михайлові та Сашкові вдалося переконливо і харизматично втілити образи головних героїв.
Цілісний, із продуманою і рівно витриманою стилістикою (мова, декорації, одяг), виступ – результат двомісячної роботи. Музичні номери – різножанрові, добрі, всі (крім танго) зроблені власними силами. Студенти із різних потоків і груп непогано станцювались для «Весни». Цікаво, що більшість – новачки. Багато хто, каже Ірина, вигулькнув на «Дебюті першокурсника». Хоча «Історія єдиної зради» закінчилась трагічно, але, насмілимося припустити, для ІНЕМу на цій «Весні» епілог до драми може бути куди щасливіший.
Майстер-клас від механіків
11 травня, світлий, по весняному теплий вечір. Здавалося б, усі мають радіти, але чому жодної усмішки? Видно, щось вийшло з ладу в механізмі гарного настрою. Студенти Інституту інженерної механіки та транспорту взялися перевірити кожну деталь та усунути несправність.
Катерина Кручиніна та Андрій Старак, ведучі вечора, перевіряли механізм особисто. Розпочали з шестерні добра. Вокалістка Ірина Мороз, жвавою піснею «А я бажаю вам добра» налаштувала глядачів на позитив. Свічка надії Анна Сотникова познайомила слухачів з іспанською лірикою. На диво органічна в образі іспанки дівчина співала й акомпанувала собі на гітарі. А Ксенія Вільшанецька, гвинтик любові, також у пісні поділилася з глядачами найпотаємнішими почуттями.
Святослав Половко не з чуток знає, що таке баланс – у настроєвому механізмі він – стабілізатор настрою. Вправно жонглював різнокольоровими м’ячиками, обручами, публіка ледь встигала стежити, як яскраві предмети підносяться до стелі й за мить повертаються до його рук. Раз-по-раз перехоплювало подих від карколомних стрибків фріранера Миколи Рудака.
Рушійна сила – усмішка, що її образ втілила Богдана Чудійович, активізувала механізм, а десятки усмішок у залі довели – поламку усунуто. Фінальну пісню виконували разом артисти та глядачі. Музика, мерехтіння барв, бурхливі аплодисменти! Чого ще треба, аби радіти життю?
Як смішила залу команда «Бетон»
У рівно зазначений час колектив був готовий тішити своїх прихильників жартами. Однак глядачі, навчені їхніми попередниками, не поспішали до зали, як зрештою й члени журі. Коли ж нарешті всі зібралися, п’ятикурсники ІБІД Андрій Сенчак, Тарас Марко, Андрій Соловей, четвертокурсник Богдан Кордупель і запрошені члени команди «Загорецької Людмили Степанівни» розпочали свою гумористичну забаву.
Упродовж усього розважального концерту вони доброзичливо висміювали окремі інститути за те, як ті затримували початок своїх виступів на годину-півтори. Колективу вдалося дотепно підмітити вади інших, однак не позбулися й своїх. Мабуть, уже давно настав час відмовитися від російських реплік у своїх виступах. Зайвим, на мій погляд, був короткий сюжет російського фільму «Дальнобойщики» з ненормативною лексикою.
Ведучий завершив виступ словами: «Не проблема в тому, що ми погано виступили, проблема в тому, що ви від нас багато очікували». Насправді глядачі гаряче підтримували артистів, аплодували їм й не раз заходилися від сміху. Наприкінці ведучий запросив усіх присутніх у залі на сцену, щоб продовжити забаву. Сміливіші піднялися на неї. По обличчях інших можна було здогадатися, що вони також не проти веселитися й далі, тому довго не поспішали залишати залу й подвір’я першого навчального корпусу.
