Городоччина, що у Хмельницькій області, втратила ще одного захисника. 7 квітня під Бахмутом загинув боєць спецзагону особливого призначення Віталій Курсов. Тепер йому навічно залишиться 34 роки.
«Рабів до раю не пускають». Такий статус був у соціальних мережах військового, й ці слова були його життєвим кредом. Стати військовим та служити у полку спецпризначення Віталій Курсов мріяв ще з дитинства. Як розповів батько загиблого Героя, у 15 років син йому вже заявляв, що піде у 8 полк.
«Та я його відмовляв. Просив спершу вивчитися, – пригадує Валерій Курсов. – Перед 18-річчям син мало не щодня мені говорив, що хоче йти служити у спецзагін. Знову вдалося відмовити».
Інтелектуал та ерудит
Закінчивши дев’ятий клас у Городоцькому ліцеї № 4, Віталій пішов навчатися спершу до Хмельницького політехнічного фахового коледжу, а потім вступив до Інституту телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки Львівської політехніки.
«Віталій завжди любив точні науки – математику, фізику та хімію, – пригадує класна керівничка Героя, вчителька Городоцького ліцею № 4 Оксана Мілецька. – Навчання йому давалося дуже легко. Він був інтелектуалом, ерудитом із чудовим почуттям гумору. Пригадую, як у восьмому класі, коли випав перший сніг, прийшла до школи, а в мене на столі – листівка із написом: «Вітаю Вас з першим снігом, шеф». Так насмішив мене….».
Перша вчителька Віталія Світлана Чепко розповідає, що у її учня був неординарний склад розуму. Він розв’язував такі задачі, які дорослі не могли розв’язати. І про своїх наставників у школі не забував навіть тоді, коли уже був студентом. Як з’являлася можливість, завжди приходив у школу, цікавився життям вчителів та розповідав про своє.
Очолював колектив із 40 осіб
Хоча вільного часу у Віталія багато не було. У Хмельницькому він заснував власну фірму та почав її активно розвивати. Очолював колектив із 40 осіб. Був генпідрядником «Укртелекому». По всій Хмельницькій області проводив Інтернет між населеними пунктами. Крім того, фірма Віталія була учасником програми «Телемедицина».
Та як тільки почалася повномасштабна війна – чоловік, уже нікого нічого не питаючи та не слухаючи, добровільно став до лав Збройних сил України.
«Я добре знаю родину Віталія, як людей, які все життя працювали та працюють на благо України. Недивно, що Віталій з перших днів повномасштабної війни записався до лав захисників країни, сказавши: «Хто, якщо не я?», – написав у своїй сторінці у Фейсбуці Михайло Волинець.
Здійснив свою мрію
1 березня Віталій здійснив свою мрію – став військовим 8 полку спецпризначення ССО. Спершу чоловік проходив навчання, потім – на передову.
«Він був і кулеметником, і мінером, і інженером зі зброї. Понад рік був на фронті, – розповідає батько військового. – По суті, він був диверсантом-розвідником. Вони ходили на «ту сторону», проводили розвідку, давали координати скупчення ворогів. 7 квітня, на Благовіщення, син успішно виконав своє останнє бойове завдання під Бахмутом. Та, повертаючись назад, разом із товаришем підірвався на мінній розтяжці».
Віталій загинув миттєво. Його товариш із Деражні ще дві доби прожив, але врятувати його життя медикам так і не вдалося. Їх поховали разом 11 квітня на Алеї Слави у Хмельницькому. На похорон до Героя приїхало чимало городоччан та сатанівчан. Висловив співчуття рідним загиблих і міський голова Хмельницького Олександр Симчишин.
Під звуки прощального військового салюту військові вручили дружині загиблого відзнаки та нагороди мужнього захисника. Посмертно Віталій Курсов отримав нагороди від Президента України та Головнокомандувача Збройних сил України.
«Син також мав отримати одну з найвищих нагород – «Іменна вогнепальна зброя», – каже батько загиблого. – Уже й документи всі були оформлені, але він не встиг….».
