Традиції — це наша ідентичність: те, ким були наші пращури, ким є ми і ким будуть наші нащадки. Це не завжди про пам’ять чи далеке минуле і не про щось неосяжне. Адже щоб традиції залишалися живими, а не перетворилися на «музейний експонат», їх потрібно не лише берегти, а й постійно переосмислювати та надавати сучасності. Саме з цього прагнення й народився проєкт «Вертеп 2025» — мистецька ініціатива, що поєднала, здавалося б, не дуже сумісні складові: українську різдвяну традицію, авангард Казимира Малевича, перформанс, дизайн і колективну роботу викладачів та студентів.
Проєкт реалізувала кафедра візуального дизайну і мистецтва Львівської політехніки у співпраці із Zenyk Art Gallery та українським брендом YaVereta. Авторкою концепції й кураторкою проєкту стала доцентка Роксоляна Квасниця, а координатором — професор Віктор Штець. Саме вони забезпечили організацію роботи та залучення студентів до всіх етапів реалізації проєкту.
«Вертеп 2025» сформувався у межах співпраці із ZAG не просто як декоративна інтерпретація традиції, а як глибоко продумана концепція. Як зазначено в буклеті проєкту, «Вертеп 2025» — це синтез сакрального наративу, символіки птахів і супрематистської геометрії, що трансформує класичну структуру вертепу в концептуальну інсталяцію.
— Над цим проєктом була проведена масштабна й тривала робота, що охопила цілий семестр. Важливо зазначити, що йшлося не про теоретичне завдання чи навчальний експеримент, а про реальне замовлення. Саме можливість реалізації стала ключовою, адже створювати проєкти без шансів на втілення означає залишати їх без завершеності й відчуття цінності. У цьому випадку ми не лише здобули досвід роботи над концепцією, а й дійшли до повноцінного втілення, що подарувало справжнє відчуття сатисфакції — задоволення від результату та усвідомлення того, що зусилля були потрібні й оцінені. Такий досвід надзвичайно важливий для студентів, адже він дає змогу побачити, як навчальні завдання перетворюються на реальні професійні проєкти, і відчути себе частиною живого культурного процесу, — розповідає Роксоляна Квасниця.
Ключовою ідеєю, як зазначають автори, стало переосмислення традиційного українського вертепу крізь призму авангардного мистецтва Казимира Малевича. Вони вирішили трактувати персонажів вертепу через образи птахів-архетипів. Кожен герой був репрезентований певним птахом відповідно до своєї символіки: ангели — голуби, пастушки — жайворонки, козак — сокіл, чорт — ворон, смерть — сова, царі — павичі, Йосип і Марія — лелеки, Ірод — півень.
— Для нас було важливо показати птахів не як умовні символи, а як повноцінних героїв, які відображають поєднання протилежностей: добра і зла, світла і темряви, життя і смерті, людського і сакрального. Ми не прагнули асоціювати конкретних птахів із лише негативними рисами — кожен образ має і світлі, і темні сторони, і саме ця багатозначність була для нас ключовою.
Ще один важливий момент: 2025 рік оголошено роком Малевича. І в Україні, і в Польщі він проходить під його егідою, зокрема через відновлення вручення премії імені Казимира Малевича українським митцям. Ми хотіли долучитися до цієї знакової події й по-своєму згадати Малевича в нашій роботі. Концепція інтерпретації образів для інсталяцій виростала із супрематизму: ми не копіювали його, а свідомо використали цей авангардний напрям, щоб віддати шану митцеві та його спадщині, — пояснює кураторка проєкту.
Чорний і білий куби: простір світла й темряви
Візуальним і смисловим центром проєкту стали дві інсталяції, розміщені в галереї, — чорний і білий куби, які разом формують своєрідний діалог між темрявою і світлом, що протистоять одне одному. Це не просто художні об’єкти, а продумана метафора різдвяної ночі — тієї миті, коли світ завмирає в очікуванні народження нового сенсу.
Білий куб, створений для інтер’єру, складається з трьох ярусів, як це властиво християнській традиції. Перший рівень символізує світ нечистих сил, другий — людський вимір, а третій — сакральний. Така триярусна структура відображає уявлення про багатошаровість буття, де кожен рівень має своє значення та місце в духовній ієрархії.
Чорний куб, навпаки, розташований в екстер’єрі й «працює» зовсім інакше, ніж білий. У ньому сконцентровані тиша, напруга й темрява — та сама «ніч перед Різдвом». Усередині чорного простору приховано білий світловий куб, який огортають двоє лелек — образи Марії та Йосипа.
Водночас чорний колір тут не має однозначно негативного значення. Він радше уособлює зовнішню напругу — стан, у якому нині перебуває країна.
— Я не сказала б, що чорний куб — це про темряву як абсолют. Для мене він радше символізує тиск і морок, що нас огортають. Але навіть у такій атмосфері ми здатні віднайти світло, — додає Роксоляна Квасниця.
Найскладнішим у реалізації проєкту, як стверджує Віктор Штець, стало саме фізичне втілення інсталяцій — пошук виконавців, робота з конструкціями й обмежені терміни.
— Фактично в нас було трохи менш як три місяці — від моменту формулювання ідеї до її презентації. Сам процес роботи над ідеєю був доволі повільний: приблизно два місяці пішло на її розвиток, а на повну реалізацію залишилося трохи більш ніж один місяць. Тому це було непросто, але ми впоралися, — розповідає він.
Вертеп як перформанс
Крім інсталяцій важливою частиною «Вертепу 2025» стали костюми для сценічного вертепу. Їх створили студенти кафедри, а реалізували у співпраці з українським брендом YaVereta. Маски, головні убори, форми — усе це стало продовженням тієї ж ідеї птахів-архетипів і супрематичної геометрії.
— Хоча ми не є кафедрою моделювання одягу, ми підійшли до костюмів як графіки, як дизайнери образу. Це була окрема, дуже складна робота, — згадує Роксоляна Квасниця.
Сам вертеп виконували професійні актори Першого театру, запрошені галереєю. Окремо варто відзначити виступ вертепу в ректорки Наталії Шаховської. Це був короткий, можна навіть сказати, камерний виступ, але саме він розкривав ідею та задум, який хотіли передати автори.
Що створили студенти?
У межах проєкту студенти кафедри працювали не лише над костюмами для вертепу, а й над створенням графічних елементів — птахів-архетипів і супрематичних форм. На їхній основі YaVereta реалізувала лінійку сувенірної продукції, що поєднує сучасний дизайн із традиційною символікою «Вертепу 2025».
— Ми — кафедра візуального дизайну і мистецтва, тому можемо мислити ширше, ніж просто інсталяція чи костюм. Нам важливо було показати, що проєкт може жити далі — у графіці, в предметах, у повсякденному просторі. Тобто ми розробили також рекламний ролик і айдентику. Разом із партнерами створено сувенірну продукцію, ялинкові прикраси, характерні для YaVereta забавки, виконані в техніці машинної вишивки. Також були розроблені шкарпетки, футболки, торбинки — усе, що можна було реалізувати на основі вже напрацьованих графічних елементів. Образи, використані в інсталяціях, паралельно були переведені у графічний формат, — пояснює кураторка.
Загалом, за словами Роксоляни Квасниці та Віктора Штеця, у цьому проєкті був залучений практично весь спектр медіа образотворчого мистецтва: від проєктування та створення конструкцій до виготовлення дерев’яних фігурок, їх розпису, відеодизайну й рекламного ролика. Окремо — поліграфічна рекламна продукція: запрошення, буклети, каталоги, а також сувенірна лінійка. І, звісно, весь проєкт був активно висвітлений у соціальних мережах. Це дуже цікава співпраця, бо бренд має свій упізнаваний стиль, а автори принесли свою концепцію. Вийшов справжній діалог, а не просто виконання технічного завдання.
Від навчального проєкту — до реального досвіду
Для студентів така співпраця стала важливим професійним досвідом. Вони побачили, як їхні ідеї проходять повний шлях — від зародження концепції до реального продукту, який можна взяти в руки, придбати або оглянути у просторі галереї.
— Це саме той момент, коли студенти розуміють, що їхня робота має цінність поза навчальною аудиторією і що дизайн — це не лише ідея, а й відповідальність за результат, — зауважує Роксоляна Квасниця.
Навіть більше, співпраця з YaVereta відкрила для студентів і реальні професійні перспективи — бренд зацікавився подальшою роботою з молодими дизайнерами, а сам проєкт став прикладом того, як академічне середовище може ефективно взаємодіяти з креативною індустрією.
— Студенти справді зацікавлені в таких проєктах, адже наша діяльність орієнтована на сучасне мистецтво й пошук нових форм вираження. Для нас надзвичайно важливо, щоб студенти мали змогу брати участь у реальних проєктах. Дизайн завжди випереджає час, тож потрібно відчувати тенденції, формувати смак і орієнтуватися в глобальному контексті. Саме тому ми намагаємося презентувати наші роботи за кордоном разом зі студентами. Виставка для нас — це не лише проєкт, а й люди, які його створюють. Так, участь у Salone del Mobile.Milano 2024 стала для нас спільним досвідом: ми не лише презентували власні напрацювання, а й відкривали нові практики, занурювалися в живе професійне середовище та виходили за межі звичного простору, — зазначає Роксоляна Квасниця.
— Такі поїздки складні й енерговитратні, потребують значних фінансових ресурсів, але їхня цінність для студентів надзвичайна. Ми дуже сподіваємося на можливість і надалі реалізовувати подібні проєкти, показувати світові наші роботи й водночас давати студентам змогу побачити світ наживо, а не лише через інтернет. І що особливо важливо — ці проєкти реально допомагають студентам у професійному старті. Після них вони отримують запрошення на роботу: бренд YaVereta зацікавлений у співпраці з нашими студентами, частина наших випускників уже працює в ZAG, інші — в рекламних агенціях, зокрема в Bambuk Studio. Студенти бачать, що участь у таких проєктах дає реальні можливості для працевлаштування, — каже Віктор Штець.
Світло, що народжується з традиції
Традиції — це наша історія та самобутність, які підкреслюють ідентичність і код нашої нації, проте вони мають здатність забуватися та втрачати свій сенс. Щоб цього уникнути, треба зважати на теперішні тенденції та говорити сучасною мовою. Переосмислений через авангард, вертеп стає не лише різдвяним символом, а й простором діалогу між минулим, теперішнім і майбутнім. І, як у давній колядці, пташка знову несе звістку — про народження, світло й надію. Про те, що Різдво іде, і разом із ним з’являються нові сенси, нові можливості та нове покоління творців, готових говорити зі світом на рівних.
