Юрій Ханас навчався на кафедрі органічної хімії Інституту хімії та хімічних технологій. До того завершив навчання в Калуському хіміко-технологічному технікумі. Про нього згадують як про доброго, здібного й талановитого студента, а на рідній кафедрі кажуть, що був як на свої роки дуже самостійний, умів мислити і працювати.
Військовослужбовець виконував бойові завдання на Луганщині, де і прийняв свій останній бій. Удома на Юрія Ханаса чекали дружина та дві доньки.
Професор Володимир Самарик добре пам’ятає свого колишнього студента. Каже, що він був цікавий і неординарний, порядний і ввічливий.
«Юрій Ханас – один із перших магістрів нашої кафедри. Він вступив до нас після закінчення технікуму, тому мав глибші знання, був здібний. У ньому я бачив людину, яка вміє мислити і працювати. Коли ми поставили його біля витяжки робити дослідження, він виконував їх унікально, нікому зі студентів не вдавалося зробити так добре. Юрій чітко описував кожен етап роботи, наводив свою думку про одержаний результат. А як людина був спокійний, стриманий, неговіркий, ні з ким не конфліктував, але й не зав’язував надто тісних взаємин. Було видно, що він мав свою внутрішню мету, якою не хотів ділитися, та до якої впевнено йшов», – згадує Володимир Ярославович.
Після завершення навчання Юрій Ханас повернувся до рідного Калуша. Там певний час працював. А згодом одружився і переїхав до Здолбунова, де разом із дружиною виховував двох доньок – Єву і Єлизавету.
Заступник завідувача кафедри органічної хімії Юрій Панченко розповідає, що запам’ятав студента добродушним, сміливим і життєрадісним. А його дипломний проєкт був виконаний на високому рівні.
«Юрій був досить стриманим хлопцем, небалакучим, але водночас ввічливим, чесним, порядним. Я добре пам’ятаю його на захисті дипломного проєкту. Тоді він виступив так фахово і ґрунтовно, що всі ми були вражені», – каже Юрій Васильович.
«Хімія однозначно була його справою. Коли настав час працювати над дипломним проєктом, Юрій виявив неабияке зацікавлення, особливо йому сподобалася практична частина, але загалом він усю роботу виконав чудово. Мав справжній талант до хімії, тому дисципліна давалася йому легко. Коли виконував практичні завдання, то ніколи не потребував допомоги, біля нього не треба було стояти – він міг усе робити самостійно. Ми просто ставили йому завдання, і він його виконував, мені навіть не доводилося зайвий раз підходити до реактора», – додає Володимир Самарик.
Також викладачі згадують, що студент був дуже ретельний, в ідеальному стані тримав свій хімічний посуд: у нього все було так чітко, організовано, акуратно розставлено, що це справді вражало. Реактор, зошит для записів – усе завжди було на своїх місцях, а після закінчення роботи він ніколи не залишав хімічний посуд, а все акуратно складав і тільки тоді йшов додому.
Добрий і справжній, готовий поділитися всім, що тільки мав, – так загадує про Юрія одногрупниця.
«Юрію Ханас, так сталося, що ми не бачилися з моменту закінчення Політехніки, але ще в 2017-му переписувалися й обговорювали зустріч одногрупників. На жаль, тоді ми так і не зібралися. Кожен із наших точно має якусь історію, пов’язану з тобою, – з часів гуртожитку чи з пар. А в мене є історія, яка пахне Кримом, Укрзалізницею і динею.
2011 рік. Два тижні в Алушті на базі «Політехнік-2». Тоді було багато знайомств, зустрічей, сонця на пляжі, олімпійські змагання і просто нереальна кількість позитиву й тепла. Ми вже поверталися до Львова, і здавалося, що цілий поїзд «забитий» лише студентами. Нас «напакувалося» людей п’ятнадцять в одне купе. Ми грали в Uno, сміялися й на останні гроші щось пили-їли. І тут на одній із зупинок Юрій повертається з двома динями в руках. «Ти понюхай, яка диня! Ну понюхай! Вона медооова!» – сказав він.
Далі пішов шукати ніж, і десь з іншого кінця вагона знову було чути те його «Понюхай, як пахне диня! Дииинька!». Юрій скуштував шматок, а решту нарізав і роздав іншим (з обов’язковою умовою відчути, як пахне та медова диня).
Ти був добрий. І попри всю свою неідеальність – ти був справжній. Віддав усе. Тоді в поїзді роздав усі шматочки найкращої дині. А зараз – віддав життя за Україну…» – написала Христина Савка.
На завершення розмови викладачі кажуть, що Юрій мав усі риси, які потрібні хорошому військовослужбовцеві, – умів самостійно вирішувати, ніколи від своїх рішень не відступав, вирізнявся твердим характером, силою волі й витримкою. Ще навчаючись у Політехніці, був як на свої роки сформованою, самостійною і цілісною людиною. На жаль, жорстока війна забрала в нього можливість зробити багато добрих справ, ще більше розкрити свій талант, а головне – бути поруч із людьми, які любили його і чекали на нього.
