Життя 28-річного військовослужбовця, випускника Технічного фахового коледжу Національного університету «Львівська політехніка» Максима Василькевича обірвалося у бою з російськими окупантами.
Добрий, спокійний, скромний, хороший студент і справжній друг – так згадують про Максима Василькевича в рідному коледжі, де він здобув професію радіомеханіка. Викладачі кажуть, що хлопець був із тих людей, на кого завжди можна було покластися, а його сила волі, боротьба і служіння країні варті наслідування.
«Максим гідний того, щоб про нього завжди пам’ятали, адже був людиною порядною, доброю, дуже скромною. На жаль, час забирає багато спогадів, але в наших серцях він залишиться справжнім українцем, який самовіддано боровся за свободу і віддав за неї найдорожче, що мав, – своє життя. Навіть страшно уявити, скількох світлих, добрих, розумних людей, у яких попереду були десятки щасливих років, забрала війна. Тому нашим обов’язком є пам’ятати про подвиг Максима, а також усіх інших захисників, які щоденно платять своєю кров’ю за нашу можливість вчитися і працювати», – наголосила майстер виробничого навчання Зеновія Кобинець.
За інформацією пресслужби Львівської міської ради, Максим Василькевич упродовж трьох років виконував бойові завдання в зоні проведення антитерористичної операції у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся з-за кордону, де працював у будівельній сфері, й добровільно вступив до лав ЗСУ. Боровся з окупантами у складі 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка.
Поховали Максима Василькевича на Личаківському кладовищі. Вдома на нього чекали батьки, троє братів, сестра та племінниця.
