Дорогі політехніки, просвітяни, студенти, друзі!
Останній тиждень перед найбільшим християнським святом Воскресіння Христового, який церква називає страсним, особливо зримо спонукає нас задуматись над сутністю великої пожертви Сина Божого Ісуса Христа в ім’я порятунку людства на землі. Духовна сила Христа стає для нас торжеством любові, очищення і милосердя. «Смертю смерть подолав!», – такою є сила правди нашого Спасителя. Любов, радість, добро несе свято Воскресіння Христового у світ. Чуємо його у церковних піснеспівах «Паска красна, Паска всечесная», які прийшли з далеких століть, дають розкрилля душі й наповнюють її величчю і світлом. Не перестаємо подивляти символіку і навіть містику оздоби писанок, які, за словами Ігоря Калинця, котяться ясними сонцями у мамині долоні. Культура і багатство українських вишиванок вражають світ дизайнерів-модерністів. Мистецькі витвори з’являються у вигляді квітів, птахів або просто химер на пасках чи бабах. А кошики, з якими йдуть святити страви, це – справжні витвори фантазії. На жаль, так було до пандемії, яка скоригувала й цю сторінку нашого світу.
Уже два роки живемо з пандемією коронавірусу. Життя перенеслося на екран комп’ютера, онлайн відбуваються освітній процес, наукові конференції.
Політехніка втратила знаних і славних професорів та працівників, вічную пам’ять співаємо через маски. Спорожніли авдиторії, гулко звучать кроки під мистецькими склепіннями коридорів головного корпусу. А таки спонукають зір подивляти цю рукотворну красу. У передвеликодні дні Політехніку ретельно прибирають, захоплює упорядкованість, чистота величної ренесансної будівлі, навіть у закутках. Пригадалось, як в кінці дев’яностих – початку двотисячних ми всі – й адміністрація, і «Просвіта» – «воювали» з недопалками, пляшками з-під води та пива, і якою непростою була ця справа.
На страсний четвер ректор у білій сорочці, вишитій чорним хрестиком, вийшов привітати керівний склад Політехніки зі святом Воскресіння Христового. Висока культура української вишивки одягу, власне, у цей страсний день, гармоніювала з його словами-роздумом про непростий час, який переживаємо, і про Політехніку, яка має ще потужніше розвиватися. Очевидно, що такий катаклізм, як пандемія коронавірусу, змінить наш світ, відіб’ється на усталених звичках і не пройде безслідно для освітнього чи наукового процесу. Бо ж великі катаклізми чи то війни, чи епідемії, завжди ставали каталізаторами змін історії людства.
Останні тижні перед страсними днями були сповнені тривоги. Кордони нашої землі обсіла зловісна озброєна московська орда, а двоглавий імперський хижак уже націлився клювати ще незміцнілу Українську державу.
Було лячно, як в останні дні Майдану, коли горіли шини і гинули відважні наші хлопці, ставши героями Небесної Сотні. А за цим випробуванням розпочалася російсько-українська війна, яка триває вже восьмий рік і принесла тисячі жертв, невимовне горе родинам, відчай і біль матерям. З цим і живемо. Тож, коли сядемо за святковий стіл і поділимося свяченим яйцем, згадаймо подумки всіх політехніків, що відійшли, і помолімось за світлі душі героїв Небесної Сотні та лицарів цієї війни, як згадуємо наших найближчих.
На цей раз Україна уникла біди, та чи надовго? І знову постає питання, як подолати внутрішні чвари, примітивізм влади, брак духовного ідеалу і мати чітку концепцію побудови держави. Бо ж так прагнемо бачити нашу державу «у народів вольних колі». Ще у 1905 році у знаменитому пролозі до поеми «Мойсей», добре знаній загалові, великий мислитель Іван Франко висловив віру в європейське майбутнє України.
На жаль, мало знаним є дивовижна частина про перший Великдень після знесення панщини на Галичині, подана у поемі «Панські жарти». Сам І. Франко вказав, що написав поему з присвятою батькові після шлюбу у 1877 році. У цьому майстерно скомпонованому уривкові церква – одинокий прихисток згорьованого люду. Тодішнє народне життя на селі оберталось навколо церкви і християнського вчення. Барвисто подав автор сцени народної радості різних вікових прошарків людності, знайшов такі нюансні елементи життя, що це справді захоплює. Жаль, що подібних творів немає в шкільних програмах. Ось початок цієї частини.
Великдень! Боже мій великий!
Ще як світ світом не було
Для нас Великодня такого!
Від досвіта шум, гамір, крики,
Мов муравлисько, все село
Людьми кишить. Всі до одного
До церкви пруть. Як перший раз
«Христос Воскресе» заспівали,
То всі,мої діти, заридали, Аж плач той церквою потряс…
Так бачилось, що вік ми ждали,
Аж дотерпілись, достраждали,
Що він воскрес – посеред нас.
І якось так зробилось нам
У душах легко, ясно, тихо,
Що, бачилось, готов був всякий
Цілій землі і небесам
Кричать, співать: минуло лихо !
Найзліші вороги прощались, всі обнімались, цілувались,
А дзвони дзвонять, не стають!
А молодь бігає, мов п’яна, кричить щосили в кожний кут:
«Нема вже панщини, ні пана! Ми вольні, вольні, вольні всі!»
Від Товариства Просвіта з нагоди Великодня хочу побажати всім вам і вашим родинам доброго здоров’я, творчих успіхів, радості святкування, смачної паски, а ще – щоб у своїй Державі ми були «вольні, вольні, вольні всі»!
