11 лютого у світі відзначають Міжнародний день жінок та дівчат у науці. Свято запроваджене Резолюцією Генасамблеї ООН, і його почали відзначати з 2015 року, щоб «досягти повного, рівного доступу жінок і дівчаток до науки, забезпечити гендерну рівність, розширення прав і можливостей жінок і дівчат».
«Суспільне» розповідає історію львівської науковиці Ірини Яремчук.
Ми не гірші, ми – найкращі
43-річна Ірина Яремчук – докторка технічних наук, професорка, завідувачка кафедри електронної інженерії Інституту телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки Національного університету «Львівська політехніка». Вона закінчила сільську школу і вступила у Львівський технікум промислової автоматики. Під час навчання його реорганізували, тож Ірина отримала диплом молодшого спеціаліста від Львівського національного університету імені Івана Франка ще коли навчалася в технікумі. Далі вона продовжила вчитися на фізичному факультеті, проте на другому курсі і його розформували. Так Ірина здобула освіту вже на факультеті електроніки.
Коли Ірина влаштувалася на роботу, їй зателефонував колишній керівник дипломного проєкту – його знайомий професор шукав собі помічника в аспірантуру. Жінка вирішила спробувати й вступила в аспірантуру Національного університету «Львівська політехніка».
Багато років Ірина Яремчук пропрацювала на кафедрі фотоніки, але два роки тому цю кафедру об’єднали з кафедрою електронної інженерії, яку науковиця очолила. До реорганізації дослідження Ірини були пов’язані з фотонікою, тобто взаємодією лазерного випромінювання з речовиною. Тепер вона вивчає електроніку й моделювання резонансних явищ, які виникають у мікро- та наноструктурах, що лежать в основі багатьох приладів.
«У професію, по суті, я прийшла випадково, але склалось так, що працюю в університеті вже 20 років, займаючи різні посади – від інженера і завідувачки кафедрою», – каже Ірина Яремчук. Вона почала науковий шлях у Львівському національному університеті імені Івана Франка, кандидатську дисертацію захистила в Інституті фізики напівпровідників НАН України, а докторську – у Львівській політехніці.
Ірина каже, що захист дисертацій став гарним поштовхом до її наукової роботи, стажування у Литві, Данії, Німеччині, Італії, написання різних проєктів та отримання грантів.
«Стажування, відвідування конференцій дуже потрібні й дієві, бо дають змогу відчути навчальний і науковий процеси зсередини, набратись досвіду, нових ідей. Також налагоджуються знайомства, виникає співпраця. Зараз часто студенти й молоді науковці комплексують, наприклад, думаючи, що в них не достатня англійська мова і що за кордоном всі кращі й розумніші. Насправді це не так. Ми нічим не гірші за них, а подекуди навіть кращі», – зазначає науковиця.
Ірина Яремчук вже підготувала й опублікувала близько 200 наукових тез, науково-методичних праць, публікацій, видала монографію, посібник, методичні праці, конспекти лекцій тощо. Жінка каже, їй завжди щастило на колег, тож жодних упереджень не виникало. «Хіба що було певне здивування, що у 42 роки я змогла очолити кафедру», – додає вона.
Робота є, студентів мало
Важливо було зробити новостворену кафедру студентоорієнтованою й оновити навчальні матеріали, каже Ірина.
«Проблема у тому, що вступати на електронну інженерію ніхто не хоче, вважаючи, що така спеціальність непопулярна, важка, а знайти роботу практично нереально. Абітурієнти надають перевагу сфері ІТ, бо там платять великі гроші, або гуманітарним спеціальностям, бо там легше вчитись. Але зараз чимало підприємств, зокрема львівських, потребують саме «електронщиків». Лиш недавно на ринку було щонайменше 64 вакансії, з багатьма фірмами й підприємствами ми вже уклали угоди про співробітництво, практику і маємо чимало звернень від працедавців, які хочуть взяти на роботу наших студентів. При тому, зарплати пропонують не гірші, ніж в ІТ», – розповідає науковиця.
Що стосується наукової роботи, то кафедра почала розширювати базу міжнародних контактів – брати участі у програмі «Горизонт», різних інших проєктах, координатором яких часто є саме університет.
Любов до професії породжує успіх
Ірина Яремчук переконана: якщо свою роботу дуже любити, тоді кожен ходитиме на неї із великим задоволенням.
«Не можна жити для роботи, а треба жити з роботою. Свою роботу я дуже люблю, особливо займатись наукою. Я не експериментатор, а теоретик: моделюю, роблю теоретичні розрахунки, пояснюю результати експерименту. А ще – дуже люблю працювати зі студентами. Вони дуже цікаві, розумні, креативні, з купою ідей та запитань, які стимулюють до розвитку і розв’язки», – розказує Ірина.
Також науковиця вважає, що людина, яка погано відпочиває, погано працює.
«Не можна увесь час бути в роботі й не відпочивати. Тоді мізки не справляться з усім. Звісно, як і кожен, я можу щось доробити ввечері вдома чи на вихідних, але умію і перемикатись – зустрічаюсь з друзями, проводжу час зі сім’єю, ходжу в кіно, люблю читати, вишивати. Проте найбільше моє хобі й захоплення – це займатись садівництвом», – додає професорка.
