На кафедрі теоретичної та прикладної психології Інституту права, психології та інноваційної освіти відбулася практична зустріч зі старшою науковою співробітницею HESAV, PhD Наталією Корогод зі Швейцарії. Онлайн-лекція на платформі Zoom була шостою в циклі «Психічне здоров’я та виклики сучасності: нейронаука, резильєнтність і сенс у добу змін». Тема лекції — «Реалізація власного потенціалу як протистояння життєвим кризам: узгодження особистості, покликання і сенсу».
Зустріч зініціювала відповідальна за програму Mental Health and Contemporary Challenges: Neuroscience, Resilience, and Meaning in an Age of Change — доцентка кафедри ТПП, кандидатка психологічних наук, доцентка Неоніла Партико. Лекція стала нагодою дізнатися про важливість віднайдення та реалізації покликання, а також про взаємозв’язок цінностей, талантів і сенсу як джерела психічної рівноваги. Інтерактивно лекція була закріплена вправою «Створення особистої "карти реалізації"».
Ми поспілкувалися з Неонілою Вікторівною на тему лекції: вона поділилася багатьма цікавими фактами з психології та окреслила практичні кроки для подолання сучасних життєвих викликів, пов’язаних із реалізацією особистості в суспільстві.
— Що з озвученого на лекції для вас було близьким і знайомим ще до її відвідування?
— На лекції керівниці клінічних досліджень HESAV Наталії Корогод ми дізналися про те, що, спираючись на досягнення у персоналізованій медицині, ми входимо в еру «персональної оміки» («person-omics»), де програми розвитку адаптовані до унікального біологічного та психологічного профілю кожної людини. Навчання читати й узгоджувати «людську операційну систему» (HOS) — це не опція, а майбутнє. Йдеться про структурування людини як складної операційної системи. Іншими словами, ми переходимо в еру, коли розвиток людини та медицина стають справді персоналізованими.
Ідея «персональної оміки» полягає в тому, що кожна людина — як унікальна операційна система. Щоб добре «налаштувати» здоров’я та розвиток, треба розуміти й узгоджувати всі її рівні: біологічний, психологічний, особистісний, смисловий, соціальний. В Україні вже є аналог — низка спеціалістів розробляють холістичний підхід у медицині. Це означає зміщення від суто біомедичної моделі до біопсихосоціального бачення людини. Тут здоров’я розглядається як єдність тіла, психіки, соціального контексту та цінностей, а пацієнт є активним учасником лікування, а не пасивним об’єктом. У практиці це означає інтеграцію медицини, психології та підтримки якості життя.
В Україні активно розвиваються:
- клінічна та медична психологія;
- психотерапія;
- психосоматичний підхід.
Саме психологія часто стає містком до холістичної медицини. Після 2014 року й особливо після 2022-го:
- різко зріс попит на цілісну реабілітацію військових і цивільних;
- фізична реабілітація поєднується з психологічною підтримкою та соціальною адаптацією.
Водночас системної холістичної підготовки ще бракує — підхід фрагментарний. Проблемами впровадження, зокрема, є нестача психологів у медзакладах, відсутність єдиного стандарту інтеграції. Проте холістичний підхід в Україні має реальний потенціал.
— Чи студенти є вразливішими до життєвих криз, як-от узгодження особистості, покликання і сенсу, чи з цим стикаються й «дорослі»?
— Так, у середньому студенти — це вік від 17 до 23 років — є вразливішими до ідентифікаційних криз, ніж дорослі. Але така вразливість є нормативною і розвитковою, а не патологічною. У цей період інтенсивного формування ідентичності студенти часто переживають сумніви, тривоги, «втрату сенсу», екзистенційну порожнечу.
Чинники вразливості студентів, які зумовлюють їхнє екзистенційне перевантаження, такі: ідентичність ще не стабілізована; професійна роль ще формується; відсутність сталого соціального статусу; економічна залежність; високий рівень порівняння себе з іншими; інформаційний тиск, як-от «будь успішним, позитивним», «знайди себе».
Дорослі рідше переживають такі кризи, але часто вони глибші. У дорослих є криза сенсу досягнень, криза «середини життя», розчарування у професійному виборі (наприклад, мав схильність до гуманітарних професій, а став чомусь «технарем») або ж криза перегляду цінностей. «Дорослі» кризи не вразливі, проте часто глибші й болючіші, бо пов’язані з втратою ілюзій, оскільки часто здається, що час пройшов намарно і виправити щось неможливо.
Важливо, що студентські кризи стимулюють самопізнання, формують автентичний життєвий шлях. Без цієї кризи неможлива зріла ідентичність.
— Наскільки часто, на вашу думку, студенти вступають до університету радше «щоб у батьків був диплом», ніж за власним покликанням?
— Нерідко, приблизно 30–35 відсотків. Проте тепер це не ототожнюється з професійною невдачею. Більшість із них знаходять покликання під час навчання, згодом змінюють спеціальність, але здобуті знання та вміння застосовують в інших сферах, інтегрують сенс пізніше. Світова практика показує, що 30 відсотків усіх, хто навчається у ЗВО, ніколи не працюють за спеціальністю. Отже, якщо абітурієнт не має підтримки автономного вибору з боку батьків, то тут переважає інструментальна мотивація (диплом як ресурс чи адаптивна стратегія в умовах невизначеності).
— Наскільки важко зараз реалізуватися в житті? Чи не губляться люди через надлишок можливостей в інтернеті та бездонну інформацію?
— Реалізовуватися стало суб’єктивно важче, а інформаційний надлишок дезорієнтує. Людина тепер втрачає зовнішні орієнтири — професії зникають і з’являються нові; кар’єри нелінійні (наприклад, міністри молодого віку); «один правильний вибір» перестає існувати. Це не особиста поразка, а соціально-психологічний феномен.
У сучасному контексті реалізація — це:
- не «стати кимось раз і назавжди»;
- поступово збирати своє життя;
- робити вибори, які тимчасово підходять;
- дозволяти собі змінювати курс, наприклад переїхати з Києва в хатину в горах тощо.
Головною навичкою має бути сенсотворення, а не «успіх». Спостерігаю, що більше людей опікуються тваринами, читають паперові книжки тощо.
Рекомендації щодо того, як не губитися в інформаційному потоці цифрового світу:
- наявність внутрішніх ціннісних опор;
- здатність обмежувати інформаційний шум (наприклад, звичка 4–5 годин щодня без інтернету);
- дозвіл собі на «неідеальний шлях»;
- толерантність до невизначеності.
— Інтерактив лекції полягав у тому, щоб пройти вправу «Створення особистої "карти реалізації"». Розкажіть про неї більше.
— У лекції представлена вправа «Карта реалізації: Ваш GPS для стійкості в умовах війни та кризи». Українські медичні працівники, коучі й психотерапевти, що працюють на межі людських можливостей, можуть відчувати стан «розібраності», який став майже нормою, посилений щоденною тривогою та горем війни. Але критично важливо розуміти: це не ознака слабкості чи професійної непридатності. Це біологічний крик про допомогу, а не психологічний недолік. Концепція «Карти реалізації» — це науково обґрунтований інструмент, особистий GPS, що допомагає відновити цілісність у хаосі. Вона дає змогу усвідомлено інтегрувати тіло, розум і покликання, щоб не просто виживати, а ефективно працювати та лідирувати в надскладних умовах. Навіть найсильніші та найтренованіші професіонали мають свою біологічну межу стійкості. Яскравим прикладом цього є історія гімнастки Сімони Байлз на Олімпійських іграх 2021 року. Перебуваючи на піку кар’єри, вона відмовилася від участі у змаганнях, поставивши на перше місце своє ментальне та фізичне здоров'я. Її рішення — потужний доказ того, що пріоритет власного добробуту є ознакою сили, а не слабкості. Якщо олімпійський цикл може виснажити елітного атлета, то що казати про щоденну роботу фахівців в умовах війни, де кожен пацієнт/клієнт — це історія травми, кожна зміна — марафон на виживання, а поняття «відпочинок» стало абстракцією. Виснаження — це не особиста невдача чи брак характеру, а об’єктивна фізіологічна реакція. Створена особою «карта реалізації» — не статичний документ, а динамічний інструмент для самопізнання, саморегуляції та зростання. Що частіше фахівець буде нею користуватися, то міцнішими ставатимуть його нейронні шляхи стійкості. Є три ключові принципи цього шляху:
- тіло завжди говорить — важливо навчитися чути його мову;
- регуляція починається з усвідомлення, а не з боротьби;
- справжнє зцілення та стійкість можливі лише через повернення до свого втіленого «Я».
Вище була вправа для фахівців, а я пропоную ще відому вправу «Карта реалізації», яку застосовують у роботі з життєвими кризами як вправу на усвідомлення життєвого шляху тощо. Мета — усвідомити власні цінності, ресурси та життєві цілі; створити наочний план самореалізації. Триває 30–60 хвилин, матеріали: ватман або аркуш А3, кольорові маркери, ручки, стикери.
Етапи виконання:
- Центр карти — «Я» (Я сьогодні). Хто я зараз? У яких ролях я живу?
- Ключові цінності. В одному секторі карти: Які 5–7 цінностей є для мене визначальними? (наприклад, безпека, свобода, стабільність, розвиток, служіння, творчість). Треба позначити ті, що реалізовані, і ті, що фрустровані.
- Сфера бажаної реалізації
- Де я хочу реалізуватися?
- Яким я хочу бачити своє життя через 1/3/5 років?
- Мої ресурси
Окремий блок карти:- Внутрішні: здібності, навички, риси характеру.
- Зовнішні: люди, можливості, освіта, досвід.
- Перешкоди та обмеження
Варто чесно записати: зовнішні (фінанси, обставини, умови), внутрішні (страхи, сумніви, прокрастинація). Поруч — запитання: «Що з цього я можу контролювати?». - Маршрут реалізації
Клієнт створює «дорогу» від Я сьогодні до Я реалізованого:- 3–5 конкретних кроків;
- реалістичні терміни;
- перший крок — у найближчі 7 днів.
- Точка опори
Завершення карти:- моє головне «навіщо»;
- фраза-підтримка: «Навіть маленький крок — це рух».
Після завершення — питання для рефлексії.
— Поняття «життєва криза» звучить досить неприємно. Чи завжди це щось критичне, чи іноді це просто необхідний етап?
— Життєва криза — не страшна, а складна. Це лякає нас, бо ми звикли ототожнювати стабільність із «нормою», а невизначеність — з небезпекою. Життєва криза — нормальний етап розвитку або реакція на зміни. Вона стає небезпечною лише за відсутності підтримки — це вже не сама криза, а її ускладнення. Кризу можна пройти і вийти з неї більш цілісною людиною. Криза змушує переглянути цінності, допомагає відокремити нав’язані цілі від власних, відкриває можливість автентичного вибору.
— Багато людей стикається з вибором між улюбленою, але малооплачуваною справою і стабільною, але чужою роботою. Як подолати цей конфлікт?
— Це екзистенційна дилема між сенсом і безпекою. Ось стратегія подолання такого типу внутрішнього конфлікту:
- Усвідомити дилему. Важливо визнати, що обидва вибори мають цінність.
- Визначити пріоритети через спробу ранжування.
- Сенс і покликання — наскільки критично для вашого благополуччя?
- Фінансова безпека — наскільки обов’язкова зараз?
- Баланс між ними — чи можна поєднати частково?
- Шукати гібридні стратегії. Наприклад, професійне зростання — робота цікава, але низькооплачувана — тоді розвиватися, щоб із часом вона стала краще оплачуваною.
Є ще такі стратегії, як паралельний шлях або поступовий перехід.
Психологічна самодопомога:
- ведення щоденника або запис «плюсів і мінусів» допомагає відсторонитися від емоцій;
- мінімізація тиску соціальних очікувань — не порівнювати себе з іншими.
— Наскільки, на вашу думку, такі лекції є практичними та корисними для студентів і викладачів?
— Лекції пані Наталі Корогод сформували у слухачів більш науково обґрунтоване, комплексне та динамічне розуміння психічного здоров’я. Вони підкреслюють значення превенції, тобто профілактики, міждисциплінарності та ресурсного підходу до психологічного благополуччя. А саме:
- фокус на превенції та ресурсах. Змінює ставлення слухачів від популярного розуміння профілактики психічного здоров’я до розвитку його ресурсів. Наприклад, навчання стрес-менеджменту, розвиток резильєнтності (здатність людини ефективно справлятися зі стресом, труднощами та змінами), міжпрофесійна підтримка клієнтів/пацієнтів. Це розширює поняття психічного здоров’я від «відсутність хвороби» до «здатність ефективно функціонувати й реалізовуватися в житті»;
- розширення уявлень про клінічну практику. Лекції пані Корогод показують, що робота психолога / клінічного психолога охоплює: дослідження та клінічну практику одночасно, постійне оновлення знань, міждисциплінарну координацію.
Отже, психічне здоров’я інтегроване з фізичним, соціальним і професійним благополуччям.
— Яку цінність для української психологічної освіти має міжнародний досвід HESAV?
— Міжнародний досвід HESAV може надати українській психологічній освіті:
- модель інтеграції теорії та практики;
- приклад інтерпрофесійної підготовки спеціалістів;
- міжнародну мобільність і співпрацю;
- професійний обмін досвідом.
