Перша зустріч
Уже тепер далекого 1 вересня 1991-го року я побачила, як Ірина зайшла на катедру. Що впадає у вічі, коли бачиш незнайому людину?... Звісно, одяг! Одяг був потужно вогнянистий (бордова вузька спідниця та яскраво-червоний сведер)… Швидкість, впевненість, рішучість – так, це був «огонь в одежі слова»… Цей вогонь я бачила завжди: він то швидко спалахував займистою лавиною (у боротьбі з політичною нетямущістю та непросвітнім угодовством), то грів, даючи тепло і затишок.
Про вогонь Ірини Фаріон знали всі. Пам’ятаю, як в університеті на філологічному факультеті казали, що стінгазету про Василя Стуса робить Фаріон, вона горить цією справою, до неї тягнуться всі небайдужі… Ішов 1988 рік – час повернення низки репресованих імен, час запалювання свічки пам’яти перед нашими національними світочами.
Хто вона? Якого роду?
Пам’ятаю її тата – кремезного чоловіка, для якого надважливим було чесно, сумлінно та добре виконувати свою роботу (був працівником заводу газової апаратури). Цей маломовний чоловік знав Божі закони та вмів пояснити, що «ЦЕ не вільно робити»…
Мама Іринки (саме таку форму імени я завжди чула від її рідних) прищепила доньці неабияку любов до книжки (була бібліотекарем за фахом). Не можу забути, як теплого літнього дня пані Славця принесла нам свій щоденник, у якому записувала назви всіх недавно прочитаних творів. Перелік приголомшував своєю кількістю та національною спрямованістю, а мамі Ірини тоді було приблизно 85! Недаремно у вірші до 90-літнього ювілею доня написала: «Спасибі, за книжку мудру у руках».
Дитина Ірини – Софійка (Софіярочка, Софка, Софія). Українське прислів’я каже: «Яка пряля, таке й полотно». Отож, яке це полотно?... Завжди захоплююся Софійкою, та й Ірина казала, що донечка є її «найбільшим щастям». Отож, Софійка, певно, ще з молодшої школи платила за газ, світло, телефон, вона знала, що мамі треба допомогти в усьому. І звісно, згадую, як взимку я зустріла на нашій вулиці крихітну Софійку з велетенським пакетом, у якому вона чемно несла з взуттєвої майстерні поремонтовані мамині чоботи… Мене це вразило…. І зараз вражає…
Прив’язаність до дому, до родини
«Будущина корінням своїм завсігди стоїть у минувшині» – цю аксіому І. Франка Ірина опанувала ще в ранньому дитинстві. У хаті, де донині мешкає донечка Софійка зі сім’єю, упродовж 60–80 років минулого століття правили Службу Божу греко-католицькі священики. Згодом І. Фаріон напише: «Християнство ніколи не було ритуалом, а совістю і чином». Напевне, глибоке духовно-духове начало дозволяє відчувати нечувану силу на власній землі та живить любов’ю до всього рідного…
Ірина казала: «Я дерево, тому пересаджувати мене не можна, в мене глибоке коріння». Це переконання Ірина носила глибоко в серці. Знову ж таки, пам’ятаю, коли всі радо їхали до Києва як народні депутати Верховної Ради України VІІ скликання, вона до останнього не перевозила свої речі, ніби ще більше хотіла ввібрати в себе свій Львів, ще довше побути вдома.
Робота зі студентами
Ірина вперше вирішила зобразити її величність Мову крізь призму малюнка та плаката. Аби студенти Інституту архітектури могли цю ідею втілити, моя колега по мачинці визбирала найцікавіші вислови про мову, відповідно до яких політехніки почали роботу. У підсумку Мову було намальовано в трьох площинах: як явище духовне (має божественну природу); як політичний феномен (обстоювання права на державність мови – це «свідчення нашої національноїх самоповаги та сили») та як очевидна потреба українства. Ці плакати вийшли чотирма альбомами: «Мова – твого життя основа» (2001), «Я на сторожі коло їх поставлю слово» (2002), «Мова – краса і сила» (2007), «Слово – меч духовний» (2012).
Ірина Фаріон залюбки працювала зі студентами. Пари, які вона проводила, були дійством, під час якого засвічується лакмусовий папірець, тому кожен або назавжди полюбить українську мову, або (теж назавжди) зрозуміє, що він на цій землі чужинець або окупант.
Монографії: які?, про що? і для чого?
Перша книжка І. Фаріон – «Українські прізвищеві назви Прикарпатської Львівщини наприкінці ХVIII – початку ХIХ століття (з етимологічним словником)» – вийшла 2001 р. Ця монографія є зануренням у світ прізвищ та їхніх етимонів, тобто пошук правди. Для наших студентів (і не тільки студентів) – це скарб, бо зазвичай не всі люди довідуються, що означає такий ідентифікатор батькового родоводу як прізвище… Тому в темі «Лексикографія» наші студенти за цією розвідкою з’ясовують своє коріння. Пам’ятаю, як хлопець на прізвище Бек був ощасливлений, бо слово бек походить від Бенедикт, вражений, що можлива форма прізвища від «бека» – гидота, та здивований від ймовірного значення «титул людей знатного походження». Принагідно хочу завважити, що моя червоно-вогняна версія про суть Ірини теж має право на існування, бо за словником «Українські прізвищеві назви Прикарпатської Львівщини… » прізвище Фаріон (як один із варіянтів) означає «червоний король», отже, знову «вогонь»….
Монографія «Правопис – корсет мови? Український правопис як культурно-політичний вибір» (2004 р.) та знакова стаття «Історико-психологічний аспект нашого правопису у брошурі «Скиньмо чужі правописні кайдани» (2001 р.) – це вимога часу, позаяк у рік виходу Проєкту правопису 1999-го року потрібно було загострити увагу на постатях, котрі творили національну правописну систему та проаналізувати норми, які закріплював соборний Правопис 1928 року та продовжував Правопис 1999-го року.
«Мова – краса і сила. Суспільно-креативна роль української мови в ХI – середині ХIХ ст.» (2007 р.) – напевне, у Львівській політехніці ця монографія має найбільшу кількість перевидань. Крім того, студенти спеціяльности «Прикладна лінгвістика» вивчають цю засадничу працю, яка актуалізує самобутні риси української мови – її неперевершену красу та незбориму силу.
«Отець Маркіян Шашкевич – український мовотворець» (2007 р.). З трепетною любов’ю витворено образ велета українського культурно-просвітницького простору, що не відступився (попри всі обставини) від рідного коріння.
«Мовна норма: знищення, пошук, віднова» (2009 р.) та «Мовна норма: пошук істини» (2017 р.) є відтворенням боротьби за свої питомі українські форми слів, що понівечені суржиком, замінені чужомовними кальками та живуть як покручі на нашій споконвічній землі. Оскільки боротьба зі суржиком неминуча, то І. Фаріон переконує, що саме ця «форма диверсії» (І. Дзюба) плямує світлу основу нашого життя.
«Степан Бандера – практик, теоретик, містик націоналістичного руху» (2009 р.) – це не лише лекція з нагоди столітнього ювілею Провідника, це прочитання робіт С. Бандери і про нього «за визначальними концептами сприйняття світу: Бог, Душа, Духовність, Ідея». Саме ця феноменальна постать українського народу дає нам змогу зрозуміти, що «ідейно-духовий зв’язок поколінь міцніший за кам’яні фортеці» (І. Фаріон).
Докторська дисертація «Суспільний статус староукраїнської мови в ХIV–ХVII століттях: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива» (2015 р.) утверджує державотвірне мислення, налаштовує оптику на націєцентричний світогляд, засвідчує, що ми господарі на своїй землі, знищити нас неможливо, бо з найменшої української іскри спалахне вогонь.
«Мовний портрет Івана Пулюя (за листами мислителя)» (2017 р.) – монографія про світогляд та Мову видатного перекладача Біблії, знаного фізика та електротехніка, людини, що засвітила Европу в прямому й переносному значенні слова. До століття від дня відходу Івана Пулюя у засвіти І. Фаріон описала його життя як постійну боротьбу за Правду.
Ірина Фаріон автор ідеї, співукладач та літературний редактор ціннісної книжки «Афоризми та сентенції Юрія Іллєнка. Криниця для спраглих» (2010 р.). З усіх можливих джерел свого ідейного Побратима та Вчителя зібрано матеріял, що стосується життя і смерти, творчости, мови, історії, культури, кіна, інформаційного простору, політики, націоналізму… Ці сентенції – це криниця, з якої наситишся, а збірка «не тільки пробудить приспаний ген свободи українців, а й підніме його на боротьбу з духовним рабством» (Людмила Єфименко).
Науковий підхід до найрізноманітніших справ
Крім численних монографій, ґрунтовних статей з ономастики, історії мови, культури мовлення, діахронної соціолінгвістики, лінгвоперсонології, щоденної політичної діяльности, варто зазначити, що одруження донечки Софійки Ірина поставила на наукові шпальти. Відомо, що «всі все знають» про численні обряди, які передають з покоління в покоління. Проте науковець Фаріон вирішила опанувати джерела, серед яких книжка Олекси Воропая «Звичаї нашого народу», яку вона ретельно прочитала і вивчила. У підсумку все відбувалося за вивіреними пунктами, наприклад, молодий мав облизувати ніж, змащений медом, обплетений барвінком, що мало духовий та символічний сенс... Знову – «до джерел»…
Обличчя міста крізь призму оптики Фаріон
Завдяки ідеям Ірини Львів перетворився з прагматично-споживацького на духово-культурний центр. Як депутат Львівської обласної ради І. Фаріон організувала на рекламних носіях акцію «Скарб нації» (2006–2015), де портрети українських культурно-політичних діячів було подано з актуальною цитатою та відповідно до дати народження чи певної події. Такі реклами творили обличчя українського Львова та дозволяли налаштовувати україноцентричну оптику.
У маршрутках мовна акція (2007–2012), яка творила красиве місто та впливала на культуру мовлення, називалася «Мова на колесах». У підсумку в львівському транспорті замайоріли листівки «Шановні пасажири! Говорімо правильно і красиво». У садочках діточки та вихователі отримали надважливу наліпку – «Любі хлопчики й дівчатка! Називаймося правильно і красиво», що актуалізовувала ненормативність поширюваних форм Маша, Саша, Даша, Паша, які руйнують наш національний простір.
Велич особистости. Велич книги
Ці два проєкти І. Фаріон роблять унікальну річ: вони змінюють світогляд людей!
154 програми (до січня 2019 року) телевізійного проєкту «Велич особистости» на парламентському каналі «Рада» можна об’єднати єдиним принципом – це пам’ять про національно свідомих українців, перед яким Ірина Фаріон вважає за необхідне сповнити свій обов’язок… Про Кенгірське повстання (16.05–26.06.1954), про Батурнську трагедію (1708), про «Дивізію Галичина» частина людей знає мізерну дещицю… А перелік постатей, про які зроблено передачі, вражає всеохопністю: Тарас Шевченко, Олена Пчілка, Леся Українка, Іван Франко, Олександр Потебня, Іван Мазепа, Іван Виговський, Пилип Орлик, Павло Чубинський, Августин Волошин, Микола Міхновський, Дмитро Донцов, Степан Бандера, Євген Коновалець, Олег Ольжич, Агатангел Кримський, Андрей Шептицький, Василь Стус, Ярослав Стецько, Іван Миколайчук та сотні інших… Це не лише перелік знакових особистостей, це занурення в Ідею, це входження в життя цієї людини, це віддзеркалення її світогляду, це показ історичного періоду...
Я знаю, що кожна з цих студій побудована на велетенській джерельній базі, на власні очі бачу, як Ірина йде в бібліотеку, читає листи, спогади, нагромаджує масу матеріалів, аналізує сотні і тисячі сторінок різних книжок, працює над собою вдень і вночі, щоб потім красиво, виважено, спокійно говорити правду, деколи непросту, але так у потрібну для українців…
Львівська політехніка – наш рідний навчальний заклад – став домом для проєкту Ірині Фаріон «Від книги до мети», що пропагує українську книжку та дозволяє поспілкуватися з непересічними діячами нашого часу. Упродовж 2011–2019 рр. студенти, викладачі та всі охочі можуть черпати силу з пропонованих національних джерел.
Уміння працювати не завдяки чомусь, а всупереч
Ірина йшла до парламенту, щоб скасувати закон Ківалова-Колєсніченка (К.-К) – і скасувала! У пекельний час Революції Гідности та період найстрашніших розстрілів завдяки наполегливим зусиллям Ірини Фаріон 232 народні депутати Верховної Ради VІІ скликання таки проголосували про ненормативність такого ганебного для України закону. Проте тодішній в.о. Президента О. Турчинов не підписав цього доленосного депутатського рішення до виконання. Згодом Ірина про це напише: «Влада, що не здатна захистити державної мови, – ніколи не захистить державної території». Відтак І. Фаріон виступила суб’єктом розгляду закону С. Ківалова та В. Колесніченка «Про засади державної мовної політики» в Конституційному суді. Як підсумок закон К.-К. було скасовано 28 лютого 2018 року.
Виступ Ірини Фаріон на захист мови гідний щонайвищої пошани та є базою ораторської майстерности (направду, щасливі ті, що захищають те, що люблять!). Тому всі мої студенти, які вчать риторику, слухають і до найменших скрупульозних деталей аналізують промову на захист української мови, виголошену в Конституційному Суді. Це до дрібниць продуманий текст, який прорубриковано за філологічним, історичним та власне політичним аспектом. У промові доведено значення та вмотивовано за правовим полем можливість (і неможливість) існування кожного терміна; усі тези аргументовано та науково узагальнено. Для наших майбутніх риторів – це взірець аналізу поняттєво-термінного апарату, уміння обстоювати позицію та утверджувати націєцентричний світогляд.
Боротьба за правду
Ірина Фаріон реагує на все: треба захищати правопис – захищає, треба боротися проти злиття «с рускім міром», який впроваджують через нищення національної літератури, історії, культури – бореться, треба вимагати звільнення з посади політичних діячів через їхню антиукраїнську політику в системі освіти і науки – вимагає, треба їхати на віче, коли сніг, холод, дощ (мій тато казав, що добрий господар навіть пса в таку погоду на двір не пускає) – їде! Їде без жодних нарікань, бо цього ніхто інший не зробить. Це про неї неперевершено написав Д. Павличко: «Сама ніжна, як молитва, а слово гостре, як бритва».
Ірина Фаріон може вирішити, здавалось би, невирішувані проблеми, якщо це стосується існування мови та життя держави. Наприклад, коли голосували Закон про освіту, де передбачалося, що мова викладання у вишах може бути мовами національних меншин, саме вона запропонувала це виправити – і виправила.
І. Фаріон завжди була в епіцентрі подій, вона «огень», що будила «розвидняющийся день». Приміром, ще в у лютому 2010 року вона вимагала від тодішнього президента В. Януковича (відкритий лист) припинити московщення України. У її зверненні маємо державотвірний афоризм: «Ваше Ваше гасло «дві мови – одна країна» таке ж безглузде, як одна дитина – дві матері». Це борець Фаріон на знак протесту проти ухвалення «основних засад мовної політики» від Ківалова-Колєсніченка запропонувала виготовити стрічку в національних барвах з гаслом «Моя мова – моя свобода», яку закликала носити як наше право на єдину державну мову титульної нації.
Як депутат обласної ради І. Фаріон ще 2010 року писала відозву до освітян, студентів та їхніх батьків щодо знищення духовних основ держави – мови та історії. Того ж року зверталася до Прокуратури з вимогою притягнути до кримінальної відповідальности В. Солдатенка, який заперечив голодомор в Україні, вимагала від тодішнього президента В. Януковича припинити системні порушення конституційного статусу української мови, ініціювала курси для вивчення української мови для держслужбовців, вносила низку пропозицій до «Програми розвитку української мови». Цей перелік неповний, але однозначно переконує, що боротьба науковця та політика Фаріон з псевдоукраїнством була запеклою…..
Всеукраїнська діяльність
Як депутат Верховної Ради Ірина Фаріон напрацювала доленосні законопроєкти, кожен з яких захищає українську державу: про запровадження мита на російськомовну книжку, про кримінальні покарання за дії, спрямовані проти державної мови, про викладання винятково державною мовою у вишах, про утвердження державної мови, про посмертне надання Героям Небесної Сотні звання «Герой України» та численні ухвалені й неухвалені інші. Принагідно маю за честь написати слова з листівки, яка була випущена 2012 року на знак подяки (тоді «Свобода» здобула перемогу у виборах до парламенту): «Ми не зійдемо зі свого шляху, бо це шлях власного і всеукраїнського зростання».
І. Фаріон вміє оцінити кожного, чия праця сприяє творенню сильної держави. Наприклад, саме вона напрацювала Положення премії ім. Степана Бандери, заснувала премію ім. Олени Пчілки у межах Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика. Цей перелік потверджує, що духова сутність – це наша основа, бо «бути Людиною – це дертися по вертикальній стіні» (В. Стус).
Нагороди Ірини Фаріон – це данини її подвижницькій просвітянській праці. Наша професор катедри української мови є лавреатом премії ім. Олекси Гірника (2004 р.), премії ім. Бориса Грінченка (2008 р.), премії ім. Дмитра Нитченка (2013 р.) та премії ім. Івана Огієнка (2016 р.).
Аксіоматична та незборима віра в свою правду має такий результат: 2010 року Українська Православна церква Київського патріярхату нагородила Ірину Фаріон грамотою за наукову діяльність. Також нагороджена Почесною грамотою Верховної Ради України за вагомий внесок у розвиток вітчизняної освіти (2014 р.).
Потреба змінювати світ довкола себе
Є люди, що є локомотивом у житті, а Ірина до таких і належала. Вона не просто очолювала численні акції, вона змінювала світ. Наприклад, за чотири місяці (вересень – грудень 2018 року) Ірина Фаріон заїхала в 12 міст України, це: Переяслав (22.09), Бориспіль (29.09), Броварі (30.09), Харків (1.10), Біла Церква (6.10), Чернівці (20.10), Шепетівка (23.10), Кам’янець-Подільський (24.10), Львів (9.11), Черкаси (12.11), Старокостянтинів (27.11), Полтава (11.12) (раніше був Київ (9 травня 2018) та Хмельницький (27.06.)). Це все для того, щоб провести Громадський форум «За українську мову» з метою не допустити до ухвалення мовного законопроєкту 5670-д (який депутати Верховної Ради України проголосували в першому читанні 4 жовтня 2018 року). Тут Ірина Фаріон – це вже вогняний вихор, який спалює неправду і волає: «Схаменіться», – бо запроваджуваний термін «мова, прийнятна для сторін» – це нищення україноцентричного вектора розвитку нашої держави (бо на Закарпатті це буде російська, на Буковині – румунська, на Сході – російська). Недаремно давні римляни казали «Чия мова – того й влада».
Наша дружба
Коли я не телефонувала до Ірини, телефонувала вона з нашим спільним діялектним запитанням «Де ти ся знаходиш?... » (так каже її мама) – далі були наші найпотаємніші розмисли…
Фундаментальна налаштованість моєї подруги, порадниці, натхненниці на духове начало давало якесь особливо глибоке розуміння подій... Наприклад, коли ми з донечкою приїхали до Києва, то Ірина показала нам кожен сантиметр тих місць, де вбивали людей під час Революції Гідности, вона зініціювала їхати в Биківню, щоб поклонитися духові убитих українців… Відомо ж бо, що минуле визначає майбутнє.
Наша дружба, довжина якої (на час написання цього тексту) 28 років, мала різні життєві дороги: спільні поїздки на конференції до Києва, Івано-Франківська, Луцька, Дніпра, Одеси, Познаня, Оломоуця…, катедеральне життя, позакатедеральне кавування… І я дуже тішуся, що на одній з книжок Ірина написала для мене таке: «Моїй рідній подрузі Оксані з подякою за спільну дорогу життя». Усе це той «огонь», що давав тепло, світло та іскри, що розворушують зміни…
****
Цю статтю як символічну подяку «за спільну дорогу життя» я написала 5 років тому для біобібліографічного показника Ірини Фаріон на честь її 55-ліття. За наступні п’ять років були ще неабиякі здобутки Ірини, зокрема, інтелектуально-культурологічний телевізійний проєкт «Ген українців» (понад 150 студій); щотижневі «Мовно-літературні виклади» на ютуб-каналі «Студія Фаріон» (понад 60 лекцій); були ПолітОгляди; була монографія «Англізми і протианглізми: 100 історій слів у соціоконтексті» (у співавторстві); були й нові нагороди, була й далі наша світла дружба (уже тепер назавжди завдовжки в 33 роки)… А ще було Ірине щастя тримати на руках і відчувати насолоду від Дива з Див – внуків Евоньки та Дмитрика…. Це буде матеріялом для іншого показника…
