Цією публікацією започатковуємо цикл «Сто образів Львівської політехніки». Це будуть статті або інтерв’ю, в яких висвітлюватимуться портрети особистостей, які вагомо впливають на розвиток університету, на його роль у світовому освітньому середовищі.
Професорка кафедри зовнішньоекономічної та митної діяльності Інституту економіки і менеджменту. Прийшла до Львівської політехніки студенткою. Закінчила аспірантуру. Викладала. А після п’ятирічної депутатської каденції у Верховній Раді знову повернулася до рідного університету. Вважає, що всі підвалини для становлення багатогранної особистості їй заклала саме Львівська політехніка.
Для неї університет – це не просто освітній заклад, а певне середовище, яке не відпускає все життя і завжди поруч. Ще під час навчання на тодішньому факультеті економіки і менеджменту (кафедра економіки підприємств та менеджменту, спеціальність «Менеджмент організацій») була активною у громадському житті: входила до «Просвіти», а коли навчалася в аспірантурі – була головою Ради молодих вчених, багато мандрувала, брала участь у світових з’їздах європейської християнської молоді. Вважає, що у студентські роки їй не бракувало ні викликів, ні можливостей, ні драйву. Було багато масштабного спілкування, обміну думками, досвідом, знайомств із новими людьми. Згадує навчання у Політехніці як одну з найбільш пригодницьких сторінок свого життя.
– Я на багатьох прикладах мала можливість побачити, ким у цьому житті можна стати. І намагалася робити все, щоб наслідувати найкращі приклади. А Політехніка закладала мені фундамент. У нас були дуже фахові викладачі. Я зрозуміла, що було б гріхом не скористатися їхнім досвідом і не вступити до аспірантури, яку я закінчила достроковим захистом дисертації. А це своєю чергою допомогло організувати успішну власну справу, якій присвятила майже 10 років. Переконана, що саме ті підвалини знань, які мені заклала Політехніка, дали свого часу змогу стати і найуспішнішим підприємцем, і найкращим платником податків Пустомитівського району, де діяло підприємство.
До речі, коли ми зустрічалися з одногрупниками після 19 років, як закінчили Політехніку, знаєте, на що всі звернули увагу? На те, що кожен із нас зреалізував себе. Кожен! Багато хто з політехніків впливає на економічне, соціальне, культурне життя держави. Чимало дітей студентів мого випуску теж вступили до нашої альма-матер і продовжують сімейну традицію навчання саме в цьому виші, – розповідає Оксана Юринець.
Коли як депутатка Львівської обласної ради вона очолювала фракцію політичної партії «УДАР Віталія Кличка» та була головою комісії з питань контролю за ефективністю виконання державних і обласних програм та рішень ради, то багато знань, здобутих у Політехніці, дали їй змогу виконувати цю роботу правильно й ефективно.
Політехнічний досвід супроводжував Оксану Юринець і тоді, коли вона навчалася в Інституті політичної освіти, стажувалася за багатьма програмами, зокрема у Сполучених Штатах Америки, вдосконалювалася в програмі «Відповідальне лідерство» Аспен-інституту в Києві, була народною депутаткою Верховної Ради України, працюючи у парламентському комітеті з питань європейської інтеграції та очолюючи підкомітет із питань регіонального розвитку й транскордонного співробітництва. Політехніка була поруч, коли Оксана Юринець головувала в парламентських групах дружби з Польщею та В’єтнамом, очолювала українську делегацію у Парламентській асамблеї НАТО (2018–2019 рр.). Здобуті в університеті знання і досвід допомогли їй успішно заснувати Громадську організацію «Агенція європейського співробітництва» та Благодійний фонд Оксани Юринець, стати співзасновницею Першого жіночого ветеранського простору ReHub.
Резюмуючи свої роздуми про те, чим для неї є Політехніка, каже:
– Це ніби багатодітна сім’я, яка виховує дуже самостійних, відповідальних і готових до життя дітей. Це ніби якась додаткова кімната у квартирі, до якої ти за потреби заходиш (можливо, й не дуже часто), але без неї не уявляєш свого будинку. Мені важливо, щоб Політехніка була центром – центром науки, інновацій, студентського розвитку, державного управління, дипломатії. Тому за найменшої нагоди скористатися можливістю когось запросити до альма-матер роблю це, хто б то не був: найвищі керівники держави, іноземні партнери, дипломати…
Оксана Юринець завше підтримувала й підтримує свій університет. Будучи депутаткою Верховної Ради, домоглася виділення 54 млн грн на будівництво гуртожитків «Львівської політехніки», стала співавторкою Постанови парламенту «Про відзначення 200-річчя від дня заснування НУ «Львівська політехніка», яка дала змогу вшанувати цю подію на гідному рівні.
Два роки тому їй вдалося обстояти проведення засідання Міжпарламентської ради Україна-НАТО у стінах Львівської політехніки. Приїхало близько двох десятків ключових осіб із 16 країн, які впливають на процеси інтеграції нашої держави до Північноатлантичного альянсу. Завдяки дружнім стосункам Оксани Юринець із німецькими партнерами з Тюрингії при Політехніці став діяти Німецько-український освітній центр. Спільно з іншими інститутами, зокрема з Інститутом гуманітарних та соціальних наук і з Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою, організували не одну наукову конференцію, не один форум, зрештою, напрацювали Закон «Про транскордонне співробітництво», який Верховна Рада минулого скликання успішно ухвалила.
У праці зі студентами Оксана Юринець використовує сучасні творчі підходи, започатковує цікаві ініціативи і підтримує студентські, організовує зустрічі й заходи на актуальні теми.
