Фронтмен гурту NAVIGATOR, випускник Львівської політехніки Орест Прус про творчість і процес написання пісень, а також про громадянську позицію та кумирів.
– Як ви з хлопцями прийшли до думки, що хочете створити гурт і хто був ініціатором?
– Ну, це вже далеко не перший мій гурт, і взагалі гурт «Навігатор» перетворився з гурту «Carbon» в той момент, коли оранжувальник і, другий фронтмен (powerhead, як кажуть американці) відколовся, сказав, що, в принципі, все дуже добре, але в нього є важливіші справи. Після того постало питання знайти, з ким рухатись далі. Непростий процес, тим більше зараз, коли є величезний відтік музикантів. Всі хочуть відразу заробляти, всі хочуть, щоб їм аплодували, і в принципі кавер-музика це обіцяє. Коли ти починаєш вже співати про щось своє, поки невідоме, незнайоме, то тоді трошки сумніше. І тому був досить довгий процес формування гурту, але врешті-решт ми зупинилися на, включно зі мною, чотирьох людях. І от буквально минулого року наш гітарист перейшов в статус непостійного учасника, сесійного музиканта: коли потрібно – ми його долучаємо, коли потрібно – ми залучаємося допомогою інших музикантів. Зрештою, як це сталося в останній нашій роботі «Дивани». …
– Яка з ваших пісень найпопулярніша?
– Найбільше ротується «Інтим». Також відома в кругах націоналістичного спрямування – «У горах бій». Найбільше переглядів зараз в нас на пісні «На тебе». По-різному. Питаєш в людей – комусь подобається, наприклад, пісня «Коли». Абсолютно все індивідуально. Якщо говорити про яскраво виражені хіти, то це «У горах бій». Вона була одною з саунд-треків до фільму «Срібна земля». Ця пісня з 2013 року стала постійно актуальною. Який би концерт не був, абсолютно ніколи зайвим не було нагадати людям про те, що бій триває, потрібно боротися, не опускати руки, йти вперед.
– Чи може бути музикант поза політикою?
– Я вважаю, що музикант, як і спортсмен, як і водій автобуса, як і будь-яка інша людина, яка вважає себе громадянином України, не має права говорити про те, що вона знаходиться поза політикою. Тому що коли є країна з уже розвиненою політичною системою, з певним становищем і соціальною стабільністю всередині, звичайно, що тоді громадяни можуть дещо не цікавитись політичними питаннями, тому що вони відбуваються в абсолютно іншій площині, ніж, наприклад, у нас. За сучасних умов: коли йде війна, а поняття «політика» тотожне з поняттям «доля країни» і «доля кожного», сказати, що хтось може бути поза політикою – це повна маячня, повна брехня і так бути не може і не повинно. І взагалі я вважаю це боягузтвом і швидше небажанням озвучувати свою позицію і брати на себе відповідальність.
– Хто ти за спеціальністю?
– Я є менеджер підприємства.
– А як ти прийшов до думки, що ти хочеш займатися музикою?
– Знаєш, музика – це моє захоплення. Це не те, на що я покладаюсь в фінансовому напрямку. З одного боку, це відходить від професійного заняття музикою, з іншого боку, розв’язує руки, надає свободу дій. Ти можеш собі дозволяти робити те, на що не вистачає фінансів, часу, бажання і таланту.
– Чим тобі подобається професія музиканта?
– Перш за все, сценою. Коли виходиш на сцену і відчуваєш віддачу, коли в людей загораються очі, коли вони оживають при твоєму виході на сцену – ти розумієш, що все не дарма і те, що ти робив, має місце бути і ти робиш все правильно.
Повний текст матеріалу – на сайті Агенції регіональної інформації та аналітики «Гал-інфо».