11 грудня виповнюється 75 років від дня заснування у Львівській політехніці науково-дослідного сектора (тепер – науково-дослідна частина). З цієї нагоди започатковуємо низку публікацій про історію НДС.
Національний університет «Львівська політехніка» – один із найдавніших в Україні та Східній Європі. Цьогоріч ми відзначатимемо 75-ліття від дня заснування – 11 грудня 1944 року – науково-дослідного сектора (НДС) у Політехніці. Безсумнівно, цей підрозділ відродив традицію науково-дослідної роботи університету, яку перервала Друга світова війна і поставила під загрозу саме існування інституції. На базі НДС 1979 року створили науково-дослідну частину (НДЧ). Однак, зауважу, що науково-дослідна робота в нашому навчальному закладі не розпочалася від 1944 року, а має тривалу історію у дорадянському періоді історії нашої Політехніки.
Значний вплив на появу навчальних закладів технічного профілю мала Велика французька революція (1789–1799 рр.) та війни Наполеона Бонапарта з європейськими країнами. Освітні реформи кінця XVIII ст. значно знизили домінування класичних університетів у Франції та створили умови для виникнення нових форм вищих навчальних закладів, зокрема й технічного спрямування: École Polytechniquе (з неї бере початок традиція заснування політехнічних шкіл у Європі).
Великі зміни у суспільних відносинах та освіті охопили всю Європу, але мали різну інтенсивність в окремих країнах. Ознакою змін стало скорочення кількості класичних університетів із майже 150 1700 року до 83 1815 року. У Франції їх взагалі ліквідували 1795 року й лише наприкінці XIX ст. відновили. За прикладом Франції Наполеон заохочував перетворення класичних університетів у фахові вищі школи в Іспанії, Італії та Німеччині. За спостереженням дослідниці Калини Бартницької, у цей час в освітній царині Європи активно відбувалися процеси «секуляризації, бюрократизації і спеціалізації».
Після низки поразок від французьких військ австрійський імператор Франц I вирішив заснувати міцну основу для технічної модернізації Австрійської імперії, одним із проявів якої стало заснування у Львові цісарсько-королівської Реальної школи (Realschule). Тоді в Галичині та на решті земель імперії Габсбургів домінувала ідея, що освіту мають здобувати переважно аристократичні та заможні верстви промислово-торгівельної верхівки суспільства. Ті декілька реальних шкіл, які спочатку не були популярні серед нобілітету, згодом стали соціальним ліфтом для дітей міщан і дрібних підприємців середнього достатку Галичини.
Поява технічного навчального закладу не була б можлива без лабораторій, наукових колекцій та бібліотеки. Вони стали запорукою прикладного навчання студентів та наукової роботи викладачів. Статус середнього навчального закладу, хоча й природничого напряму, не дозволяв Реальній школі на повну силу провадити наукову роботу викладачам і їхнім вихованцям. За спогадами випускника школи Юліана Горошкевича, у ній не було власного фізичного кабінету, тому учні щороку відвідували фізичну лабораторію університету імені Франца I (тодішня назва ЛНУ ім. Івана Франка), де демонстрували функціонування пневматичної помпи, а також «дугу Вольта» та інші електричні прилади. Натомість у Реальній школі був ботанічний кабінет.
Реорганізація навчального закладу передбачала створення Технічної академії (Technische Akademie), яка мала бути осередком не тільки освіти, а й науки. Декретом Освітньої надвірної комісії від 16 лютого 1844 року передбачався збір зі студентів вступної платні – 2 золотих, що мала сформувати фундуш (фонд) бібліотеки Технічної академії. Також заснували фізичну і хімічну лабораторії. Остання дозволяла робити хімічні аналізи, зокрема й на замовлення промислових підприємств Галичини. Так, 1851 року цукровий завод у Тлумачі просив здійснити аналіз патоки, а 1853 року тютюнова фабрика у Винниках замовила аналіз проб поташу, який використовували для вирощування тютюну, здійснювали й хімічний аналіз мінеральних вод у Трускавці.
Революційні події 1848 року завершилися катастрофічно для Технічної академії – пожежа, яка виникла внаслідок артилерійського обстрілу, знищила бібліотеку, де на той час було майже 2 тисячі томів, колекції мінералів, зразки продукції і товарів, лабораторне устаткування. Упродовж 1850–1860 років у Технічній академії відновили і значно розширили лабораторії, наукові кабінети та бібліотеку. Це спонукало надати академії статусу вищого навчального закладу (1871 р.).
Новими науковими осередками стали музеї, які діяли при кафедрах Вищої технічної школи (Technische Hochschule). Вони мали науково-практичне завдання – демонструвати роботу відповідних приладів. У 1894 році при кафедрах налічувалось 19 музеїв, зокрема три музеї інженерії, два музеї архітектури, музей механіки і теорії машин, хімії, фізики, математики, мінералогії та геології, зоології і ботаніки, електротехнічний музей та інші. Окрім цього, з ініціативи ректора Юліана Медведського, 1884–1885 навчального року розпочали створення двох дослідних станцій – нафтової та керамічної, які розмістили в будівлі хімічної лабораторії. Важливе місце у науково-дослідній роботі Вищої технічної школи займала астрономічна обсерваторія, при якій діяла метеорологічна станція. Її плануванням займався ще професор Юліан Захарієвич, який розробляв проєкт головного корпусу 1873–1874 рр. Та основними стали дві дотації по 1700 золотих 1882–1883 рр., що дозволило ректорату закупити астрономічне устаткування в міжнародної геодезичної комісії, яка погодилася за мінімальну вартість передати цінне астрономічне устаткування до Львова.
Важливе місце у науковій роботі належало лабораторіям, яких наприкінці XIX ст. було чотири: фізична, електротехнічна, хімічна та хімічної технології. 1899 року заснували дослідну механічну станцію, проте лише 1913 року заклали фундамент окремого лабораторного приміщення, будівництво якого перервала війна.
Під час Першої світової війни (1914–1918 рр.) та наступних воєн наукові інституції Львівської політехніки (Politechnika Lwowska) зазнали значних збитків. Попри складний матеріальний стан, керівництво навчального закладу 1923 року продовжило споруджувати машинну лабораторію і завершило 1927 року. Паралельно заснували радіотехнічну лабораторію під керівництвом професора Тадеуша Малярського, але вона через брак коштів не змогла розгорнути широку дослідницьку працю. Дещо пізніше, 1928 року, у будівлі колишнього виправного закладу ім. Марії Маґдалини заснували лабораторію технології поташових солей – на це 25 тисяч злотих виділило однойменне наукове товариство. Наступним важливим науковим закладом стала аеродинамічна лабораторія, яку 1930 року Ліга протиповітряної і протигазової оборони передала Львівській політехніці. Після приєднання Рільничої академії у Дублянах до нашого університету постало питання про створення меліораційної дослідної станції, яку заснували під керівництвом професора Яна Лопушанського поблизу Рудок.
Важливе значення для навчання і наукового пошуку мало спорудження 1929–1932 рр. будівлі бібліотеки Львівської політехніки за проєктом доктора Тадеуша Обмінського. На 1939 рік тут налічувалося близько 90 тис. томів навчальної та наукової літератури, половина з яких – німецькомовні книги та періодика. За рік бібліотеку у середньому відвідувало 40 тисяч читачів.
Тож перед Другою світовою війною Львівська політехніка була одним із найпотужніших наукових центрів польської держави і заслужено користувалася пошаною та авторитетом у представників державної влади та промисловців. Вибух нового світового військового конфлікту зумовив поразку Польщі та прихід до Львова радянської влади, яка мала принципово інше розуміння розвитку науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах Радянського союзу.
Далі буде
