Творити вже і зараз, не сходячи з місця і не вичікуючи на кращу можливість, – такий стиль імпро-групи «Пан Коцик». Їхні жарти та вміння за кілька секунд відреагувати й «видати» щось, від чого «лягатиме» вся зала, знають у різних містах України.
Два роки тому львівська молодь – студенти й випускники Політехніки – об’єдналися в групу «Пан Коцик». Нині вони єдиний колектив в Україні, який працює у жанрі імпро в коротких формах.
Стиль імпро з’явився в 60-х роках минулого століття одночасно у Великій Британії та США. У Лондоні його розвивав режисер Кейт Джонстон, щоб актори не були закомплексовані та не говорили заученими фразами. В Америці вчителька Віолла Стоулінг за допомогою імпровізаційних ігор «лікувала» дітей із вадами розвитку.
– Наші виступи нагадують театральні вистави, акцентовані на гуморі. Усе, що робимо на сцені, залежить від нас і на стільки ж від глядачів – вони загадують місце й час дії, персонажа, якого хочуть побачити. Ми, актори, ніколи не знаємо, що в той чи інший момент доведеться зіграти. Та якраз у цьому й зміст імпровізацій: нема нічого запланованого, усе твориться на очах у глядачів і вони розуміють, як це насправді складно. Хоча, часто ті, хто бачать такі виступи вперше, не вірять, що це повністю імпровізація. Я теж не вірив, доки не пройшов низку майстер-класів, – розповів учасник імпро-групи «Пан Коцик», магістр першого курсу ІГДГ Іван Брусак.
Загалом імпровізувати може кожен. У США навіть у школах є навчальний предмет – «імпровізація», бо це допомагає розвивати пам’ять, уяву й мислення загалом. Навчання акторів полягає в різних іграх, які допомагають краще розуміти один одного й вищий пілотаж – відчувати партнера на інтуїтивному рівні, знаючи, як він поведеться в той чи інший момент. Працюють не тільки з дорослими, а й дітьми, віком від 5 до 15 років. Якщо дорослим імпровізація допомагає позбуватися комплексів, навчає почуватися вільно за будь-яких обставин, то дітям розвиває увагу та уяву.
– Це, справді, неоціненні вміння, бо допомагають швидко реагувати, за секунди приймати певні рішення. Мені, як першокурснику, імпровізація дуже допомагає в навчанні. Переваги відчув під час сесії, коли складав усну частину іспитів, – додав ще один учасник «Пана Коцика» першокурсник ІГДГ Станіслав Гвоздінський.
Тепер у групі постійно займається дванадцятеро осіб і завжди після майстер-класів з’являються нові учасники, які хочуть випробувати свої акторські здібності. Особливих вимог до акторів імпро-жанру нема, єдине, що мали б бути уважні та всебічно «підковані», бо хтозна, що заманеться глядачам побачити.
– Поміж собою ми розуміємося з півслова. Кожен із нас має сильні сторони, які доповнюють одні одних. Наш Ростислав Лоза (третьокурсник ІКТА) справжній актор у двох театрах, Ярема Голіней (випускник ІБІД) надзвичайно добре вміє римувати слова. Наших дівчат – Софію Баран (майбутня стоматолог із Львівського медуніверситету), Анну Деркач (магістр першого курсу англійської філології ЛНУ ім. І. Франка) – ми називаємо «леді-образ», бо їм так добре вдається зображати різних героїнь, що ми інколи просто дивуємося. Ще декілька місяців тому до нас долучились Святослав Гніздовський (другий курс історичного факультету УКУ), Степан Кучер (інтерн терапевт) та Світлана Карамаренко (з Дніпра), які додали нові барви нашим виступам. Тобто люди з різними професіями, різного віку. Це уможливлює втримувати баланс у нашій творчості, – додав Іван.
Узагалі є різні форми імпровізації та «Пан Коцик» обрав короткі гумористичного характеру. В довгих імпровізаційних формах працює київський комедійний театр «Чорний квадрат».
– Це абсолютно інший формат. Якщо ми за годину беремо від зали до ста «ключів» (слів що означують час, місце й героїв вистави), то «Чорний квадрат» – лише чотири. Вони більше розсмаковують кожну тему, а наш стиль – миттєвість реакції, створення жарту, – пояснив Іван Брусак. – Головне, що на це є запит, хоча в нашій країні ніша імпро незаповнена. Тож маємо досить широкий діапазон для розвитку. Ми беремо участь у різних фестивалях імпровізації, часто «Пана Коцика» запрошують на розмаїті інтелектуальні заходи.
«Пан Коцик» жартує на всі теми, окрім релігії, політики і нижче пояса. Це їхнє кредо. Вони кажуть, що це надто легко, бо є багато кліше, про це чутно завжди і скрізь. Ще один їхній принцип – не повторювати жарти. Бо те, що зародилося миттєво, актуальне лише в той момент, а наступного разу вже не цікаве.
Аби підвищувати свій рівень, постійно багато читають. Також наполегливо вчать англійську мову, бо мріють жартувати на сценах Англії та США, де зародився стиль імпро.
