Серед гостей авторського проекту «Від книги – до мети» мовознавиці професорки Ірини Фаріон є декілька постатей, які не раз представляли свої напрацювання. Професор із Києва Микола Тимошик щонайменше тричі вже був у Львівській політехніці. 15 листопада завітав із презентацією своїх праць, спрямованих на відновлення історичної справедливості про життя та діяльність велета духу митрополита Іларіона та відкриття українського села.
Українське село – запорука існування України
Двотомне видання «Село» – великий і тривалий проект, напрацьований на основі тисяч архівних документів, серед них чимало рукописів, які дослідник умістив у книги.
– Прикро, та ще досі наші архіви є концентраційними таборами правди. До інформації добратися надзвичайно важко. Таке враження, що держава не зацікавлена, щоб ми знали істину. Зрештою, свого часу саме Верховна Рада віддала архівне управління під керівництво КПУ, яке знищило величезну частину документів. Тож є чотири періоди, правди про які ми ніколи вже не довідаємось: УЦР, колективізація, Голодомор і війна, – наголосив Микола Тимошик.
Дослідження бере початок від козацьких часів. Тоді села були заможні, мали самоврядування, годували Європу хлібом. Перший том засвідчує, яким розвиненим було українське село і що воно може дати, якщо зараз туди спрямувати ідеологічні, політичні, економічні сили. Другий том – присуд системі, в якій ми жили.
Величезний пласт досліджень професор присвятив темі нищення українських церков. Архівні документи, які науковцеві вдалося знайти, свідчать про те, яке значення для українців мала УАПЦ. У ті часи 70 відсотків церков Чернігівської губернії перейшли до УАЦП. Щодня в Софії Київській, яка була центром автокефального руху, висвячували по двісті священиків. Величезна кількість сіл виганяла московських попів і запрошувала до себе українських священиків.
– Ця книга кричить про те, що ми мали щасливе і добре село, а нині – розсварене і промосковсько налаштоване. Я опрацював тисячі документів, щоб показати історію України крізь призму українського села, через його мешканців. Бо переконаний, якщо не буде українського села – не буде української України, – зазначив дослідник.
Наголосив науковець і на тому, що нам варто пізнавати свої локальну історію через життя пересічних людей, своїх сусідів, родичів. І на її основі вибудовувати історію держави. А не навпаки, як це було і є зараз, коли згори насаджують бачення процесів становлення держави та розвитку народу.
Іван Огієнко – величний і маловивчений
Про Івана Огієнка не так часто говорять. Ще менше – про його значущість у державотворчих процесах. І навіть не надто стараються «докопуватися» до фактологічних джерел. Натомість Микола Тимошик присвятив 27 років дослідженню цього великого українця, сформувавши цілісне бачення його діяльності.
Як наголосив науковець, Огієнко був небезпечний для тодішнього режиму своїми текстами. Він ніс те, що руйнувало сформовану за століття канву «единой и неделимой» від часів Київської Русі, на якій Сталін вибудував партійну ідеологію. А тексти Огієнка свідчили, що українською мовою послуговувалися вже від ІХ–Х століття. Важливо й те, що його праці були викладені зрозуміло, популярно, тож їх могли читати професори, школярі, селяни. І це спонукало народ до боротьби.
Іван Огієнко обіймав посаду міністра освіти УНР, а згодом став уповноваженим уряду УНР в останній духовній столиці тодішньої України – Кам’янці-Подільському. Це був час розквіту. Тоді працювала банкнотна фабрика, були гривні, українське військо, виходили 27 українських газет. Про це фактично ніде не говорять.
Помираючи, Огієнко заповів передати всі свої напрацювання в Україну, за умови, коли вона здобуде незалежність і вільною буде Церква. Та досі канадська сторона вважає, що умов для передачі цих матеріалів ще нема. Тому Канада вирішила передати дослідникові копії праці Огієнка на десятки тисяч сторінок, які й увійшли до презентованих книг.
– 5 жовтня 1917 року в Університеті Святого Володимира (тепер КНУ ім. Т. Шевченка) Іван Огієнко прочитав лекцію про українську культуру. Туди прийшов Симон Петлюра й після завершення лекції написав записку своєму помічникові Чернявському, щоб він узяв текст, із яким виступив Огієнко. За кілька днів видав його накладом мільйон примірників для українського війська. Я шукав цю книжку впродовж усього часу, скільки займаюся дослідженнями. І раптом три місяці тому в Америці до мене підійшла літня емігрантка й подарувала ту книжечку брошурного типу. Вона теж є у збірнику, – розповів Микола Тимошик.
Чимало цікавих фактів науковець розказав і про життя Огієнкової родини. Зокрема, про його дружину, яка на смертному одрі заповіла своїм дітям продовжити працю батька й заборонила зв’язувати долю з чужинцями. Як не парадоксально, та всі троє порушили дану обіцянку, і на них припинився Огієнків рід.
