Потрібен лише поштовх — і можна створити щось прекрасне. Це історія про проєкт «Дихання машин».
18 грудня 2025 року кафедра візуального дизайну і мистецтва Інституту архітектури та дизайну Львівської політехніки спільно з мультимедійною лабораторією Garmonia room презентувала аудіовізуальну інсталяцію «Дихання машин», присвячену 100-річчю Машинної зали.
— Кафедрі візуального дизайну і мистецтва менш як два роки, але за цей час вона вже проявила свій потенціал у різних сучасних артсферах. Тут формуються актуальні художні й проєктні практики, а викладацька команда використовує міждисциплінарні підходи, що дає студентам змогу працювати на перетині класичної школи, нових медіа та експериментального дизайну. Проєкт «Дихання машин» демонструє нашу здатність створювати інноваційні аудіовізуальні рішення, які органічно вписуються у світовий контекст і відкривають нові перспективи для розвитку кафедри як центру креативних інновацій, — прокоментував подію завідувач кафедри Віктор Штець.
Аудіовізуальний проєкт «Дихання машин» реалізовано за підтримки керівництва Національного університету «Львівська політехніка», зокрема ректорки Наталії Шаховської, проректора Миколи Логойди, завідувачки Музею історії університету Тетяни Диби та завідувача кафедри візуального дизайну і мистецтва Віктора Штеця, які відкрили простір Машинної зали для сучасного мистецького осмислення.
Ініціатором та ідейним натхненником події став викладач кафедри ВДМ Віктор Жирков. Разом із творчим партнером Віталієм Туриком він об’єднав викладачів кафедри — Віктора Штеця, Романа Жука, Олександра Нестеренка, Мирослава Стецького, Оксану Мельник — та представників креативного середовища для реалізації міждисциплінарного медіаперформансу.
За музичний супровід проєкту відповідали Віктор Жирков (Garmonia), Віталій Турик (Purple Daddy) та Сергій Дядько (GVL), а відеовізуальну складову творили Тарас Габрель і студент-магістр Максим Зінько.
Масштаб проєкту зумовив потребу в значних ресурсах і злагодженій роботі великої команди. Меценатську підтримку надала компанія LevMetal. Технічними партнерами стали Patriot Rental, M-Rental, EXO та Nightmares.prod, відеозйомку забезпечили Юрій Дакевич і Nightmares.prod.
Проєкт перетворив Машинну залу Львівської політехніки на живий медіапростір. Саме ідея Віктора Жиркова задала вектор цього перетворення — від академічної індустріальної зали до відкритого простору сучасної медіакультури. Як у нього виникла така ідея?
Знайомство із засновником проєкту
Віктор Жирков — викладач Львівської політехніки, який уже два роки працює на кафедрі та активно розвиває напрям аудіовізуального мистецтва. 2022 року він заснував студію аудіовізуального мистецтва G-room, у якій поєднує звук і зображення, музику й візуал, технології та перформанс.
Ще до появи лабораторії в університеті студія діяла в центрі Львова — на площі Міцкевича. Там відбувалися аудіовізуальні події й мистецькі виставки в більш камерному, закритому форматі — для людей, які свідомо приходили по досвід і сенс. У кожному проєкті Віктор поєднував музику з візуалом, експериментував із декором, світлом, простором, щоразу створюючи нову атмосферу.
Коли він прийшов викладати до Львівської політехніки, а згодом йому запропонували розвивати студійний напрям уже в університеті, задум швидко вийшов за межі студії й перетворився на мультимедійну лабораторію кафедри візуального дизайну і мистецтва. Нині це жива, динамічна структура кафедри на етапі активного становлення: обладнання з’явилося лише у вересні, тож попереду — багато роботи, експериментів і розвитку. Про це та інше — в інтерв’ю з Віктором Жирковим.
— Коли ви прийшли працювати до Львівської політехніки, що стало поштовхом до реалізації такого масштабного проєкту, як «Дихання машин»?
— Прийшовши викладати на новоствореній кафедрі візуального дизайну і мистецтва, я зрозумів, що тут є великий потенціал і потреба розвивати сучасне мистецтво. Чимало напрямів залишаються недослідженими, а можливості багатьох локацій — нереалізованими.
Коли я побачив фотографії з експозиції в Машинній залі, сам корпус, простір, у мене одразу виникла думка, що це приміщення потрібно показати по-новому. Я багато де бував у світі й бачив, як відбуваються виставки та перформанси в індустріальних, нестандартних локаціях. І тому майже одразу з’явилась ідея реалізувати тут проєкт.
Я прийшов до завідувача кафедри Віктора Штеця і запропонував об’єднати зусилля кафедри, нашої студії, студентів і викладачів та зробити аудіовізуальний проєкт. Віктор Олексійович організував нам зустріч із завідувачкою Музею історії Львівської політехніки Тетяною Дибою, під час якої відкрився ключовий контекст: Машинна зала не лише як унікальний індустріальний простір, а й як місце, що цього року відзначає своє сторіччя.
У мене вже тоді була назва «Дихання машин». Я дивився на ці машини й відчував, ніби вони дихають. Їм просто потрібно дати поштовх, оживити їх. Але робити це не у форматі рейву (клубної танцювальної події), а саме як перформанс.
Ми зустрілися, походили залою, обдумали можливі сценарії реалізації. Далі розпочався робочий етап — погодження, документи, формування концепції. Готовий концепт здобув підтримку як на рівні кафедри, так і з боку адміністрації університету.
Проєкт ми приурочили до сторіччя Машинної зали. Нам було важливо, щоб люди побачили ці машини по-іншому, зрозуміли, якими вони були колись і наскільки вони важливі. Мене щиро захоплює те, що люди могли створювати такі монументальні речі. Тому машини стали головними героями, вся концепція крутилася навколо них.
Світлові схеми підсвічували кожен експонат, створювали енергетичні вайби за допомогою лазерних проєкторів. Хотілося, щоб глядачі відчували, що це ніби душа машини, енергія, яка поширюється всім простором зали.
Основний візуальний концепт реалізовували наші студенти разом із викладачами у форматі DJ- та VJ-перформансу. Вони створювали машинні образи, міксували візуали. У лабораторії ми проводили тести, запрошували друзів — спеціалістів зі штучного інтелекту. Частину контенту запускали й міксували віджеї, а частина — генерувалася штучним інтелектом у реальному часі.
Я дуже вдячний нашій команді викладачів, які повірили в цю ідею, пішли назустріч і вклалися в проєкт. Завдяки цьому все справді вийшло на високому рівні.
— Що ви прагнули передати через інсталяцію в Машинній залі? Які настрої чи посил хотіли донести глядачам?
— Я хотів, щоб аудіовізуальне мистецтво в нас виходило на сучасний рівень. Наприклад, у тому ж Берліні це десятиліттями є частиною культури — і на мистецькому, і на державному рівні. Мені дуже хотілося передати цю атмосферу тут.
Я відчуваю, що це справді моє і що я можу цим «заражати» своїх колег, людей із добрим смаком і гарним баченням. Поки ми молоді, енергійні, маємо бажання експериментувати, показувати своє бачення.
Подорожі й знайомство з іншими країнами дуже впливають на світогляд. Ти бачиш, як це працює там, і розумієш, що таке потрібно робити і в нашій країні, щоб воно було на справді високому рівні.
Я вважаю, що нам вдалося реалізувати задумане. І головне — це дало впевненість, що ми можемо рухатися далі й планувати нові проєкти.
— Що було найскладнішим у реалізації інсталяції?
— У великих проєктах ніколи не буває так, щоб усе проходило гладко. Багато речей ми робили вперше: від старих машин у підвалі до сучасної візуалізації на великому екрані.
Ми замовили великий шестикутний екран і збирали його разом із викладачами. Натягнути полотно виявилося складніше, ніж здавалося, — вісім людей працювали одночасно. До нас ніхто такого ще не робив.
Ми самі їздили вибирати тканину, на яку мала здійснюватися проєкція. Нам було важливо, щоб вона просвічувалася з двох боків, адже екран висів посередині зали й зображення мало бути видно з обох сторін. Ми брали із собою проєктор і тестували тканину просто в тканинних відділах — дивилися, як вона поводиться зі світлом.
Майстер із шиття погодився зшити коло радіусом п’ять з половиною метрів і зробити люверси, але робота затягнулася, і за кілька днів до події ми ще не мали готового полотна. У нас залишалося два дні, щоб знайти рішення. Командна робота тоді дуже допомогла: укріпили полотно по радіусу шнурком, всередині зашили міцний канат, а на локації натягували полотно стяжками. Полотно місцями рвалося, ми його знову підтягували, переробляли. Кілька годин буквально «боролися» з ним. Але зрештою все вдалося.
Окремим викликом був звук: потрібно було знайти баланс, щоб вікна не вібрували, але водночас відчувалося «дихання машин». У нас був свій звукорежисер, який усе налаштовував професійно. Я вважаю, що в кожній ланці має бути свій фахівець — тоді команда робить сильний проєкт.
Ще однією яскравою та ефектною задумкою став запуск мотоцикла Harley-Davidson, що надав нам друг кафедри Олексій Щирба. Після закадрового вступного тексту ми запускали мотор, і він «прогазовував». Оскільки всі машини там уже не працювали, нам хотілося додати живий, справжній звук мотора.
— Чи покривали спонсори всі витрати, чи довелося вкладати власні ресурси?
— З фінансового боку ми не вкладали власних коштів, бо наш внесок полягав у знаннях і вмінні. Усі матеріальні витрати повністю покрив наш партнер — LevMetal. Це була чимала сума, тому ми дуже відповідально поставилися до реалізації проєкту. У нас було завдання зробити все максимально якісно, щоб партнери теж зрозуміли, що все це робиться недаремно, і ми впоралися.
— Який наступний проєкт ви хотіли б реалізувати?
— У Львівській політехніці є багато сильних локацій — фасади, внутрішні простори, корпуси, де можна й далі працювати з аудіовізуальним мистецтвом. У планах — і реалізовувати проєкти в головному корпусі, і досліджувати інші цікаві простори університету, створюючи там перформанси.
Кожна локація потребує окремого концепту і своєї атмосфери, щоб кожен проєкт відрізнявся від попереднього. Водночас «Дихання машин» дало нам дуже потужний поштовх.
Ми точно будемо реалізовувати нові проєкти в нашому корпусі на вул. Січових Стрільців, 7. Зараз, наприклад, готується відкриття галереї на першому поверсі — при фасадному вході. Там заплановані різноманітні інтерактивні виставки, де ми музично підтримуватимемо візуальні рішення та створюватимемо інтерактив.
Також у планах — робота з внутрішнім двором, мапінг, а далі й вихід у міське середовище. Політехніка має багато локацій, які ми хочемо досліджувати, але місто також дає величезні можливості. Ми будемо шукати цікаві об’єкти для мапінгів і перформансів, щоб змінювати сучасне бачення аудіовізуального мистецтва.
— Скільки часу було потрібно, щоб підготувати проєкт «Дихання машин»?
— Підготовка тривала близько двох місяців. Спершу ми працювали над концептом і контентом: що саме потрібно висвітлювати, яку музику використати, як розташувати техніку. Паралельно вели переговори з підрядниками. Крім створення відео та музики належало організувати афішу, відеоанонси та роботу з партнерами. Тобто щодня треба було щось робити, з кимось розмовляти, домовлятися, щось перевіряти, влаштовувати репетиції.
Нам дуже допомогли друзі та компанії, які підтримали нас технічно. Patriot Rental, M-Rental забезпечили додатковим світлом, а Nightmares.prod допомогли зі зйомкою та звуковим обладнанням відомої компанії VOID. Завдяки їхній допомозі нам вдалося заощадити велику суму.
— Як проходив сам захід?
— Подія розпочалася з урочистого вступу. Прийшло керівництво університету: ректор, проректори, директори, завідувачі кафедр. Вони виголосили промови, після чого було інтро. Віджеї синхронно показували картинку, а ми підсилювали це аудіоефектами. Відразу після вступного закадрового тексту ми запускали мотор мотоцикла Harley-Davidson. Його живий звук додав простору динаміки та зробив перформанс максимально реалістичним.
Далі розгорталась аудіовізуальна композиція. Перший сет відкривав я — починав із важких машинних звуків і поступово нарощував напруження, підводячи до кульмінації. Потім моє місце займав колега Віталій Турик, який тримав «золоту середину» та підтримував атмосферу.
Кульмінацію виконував Сергій, наш резидент, який грав лайв-техно сет. «На десерт» я робив аутро, поступово розслабляючи емоції та підводячи композицію до завершальної точки, створюючи відчуття завершеності перформансу.
Подія була приурочена до закінчення навчального процесу. 18 грудня ми провели подію, а 19-го — фінал семестру для студентів. Їхня реакція була неймовірною: вони не хотіли відпускати нас після події, дякували й казали, що хочуть брати участь у таких проєктах. Це був один із найкращих фідбеків: коли твої студенти, яких бачиш щодня, підтримують твою ініціативу та готові долучатися до командної роботи. Цей захід також став можливістю для студентів трохи розслабитися, перевести дух перед сесією, надихнутися та успішно скласти екзамени.
Машинна зала та столітня історія з можливістю екскурсії
Місце проведення заходу надзвичайно ідейне, про що розповіла команді кафедри ВДМ Тетяна Диба — завідувачка Музею Львівської політехніки. За її словами, музей, який опікується Машинною залою, відкритий до пропозицій щодо її популяризації та готовий до подальшої співпраці. «Важливо, щоб такі ініціативи, як "Дихання машин", продовжувалися», — зазначила Тетяна Віталіївна.
У вересні 2025 року музей презентував банери до сторіччя Машинної зали, на яких подано її історію та плани на майбутнє. Переглянути їх можна безпосередньо у музеї. Також є можливість взяти участь в екскурсії, яку проводять працівники музею, за попереднім записом через Google-форму.
Проєкт «Дихання машин» став логічним продовженням вересневої банерної виставки, присвяченої 100-річчю Машинної зали.
