«Бруківка – це наша історична пам’ять. Покажіть мені асфальт, якому сто років», – каже фотограф Роман Метельський. Його аргумент у дискусії про те, яке дорожнє покриття пасує львівським вулицям більше, – зустріч «Бруківка: минуле й сучасність», який відбувся 24 жовтня у Науково-технічній бібліотеці Національного університету «Львівська політехніка». На додачу до книжок відвідувачам показали бруківку з вулиць Франка, Городоцької, Бандери та проспекту Свободи.
– До бруківки я ставлюсь по-різному, – каже заступниця директора бібліотеки Олена Харгелія. – Коли я у зручному взутті, я її люблю, коли на підборах, починаю ненавидіти. Коли їдемо з чоловіком по вулиці Бандери, він каже: я розіб’ю машину, заїжджаючи за тобою.
У Науково-технічній бібліотеці Львівської політехніки збереглося чимало книжок, статей і навіть рукописів із минулого й позаминулого століття про те, як класти брук і користуватись брукованою дорогою. В одній із наукових статей розписано, як саме робітник повинен класти брук. «Якщо ви ставите камінь, вбиваєте, і він виявляється нижчим за сусідній, треба не підсипати піском, а забрати й поставити інший», – ідеться в одному з текстів. За словами дослідників, на львівських вулицях далеко не завжди клали бруківку за правилами – це почасти пояснює їхній теперішній стан.
За словами дослідників, термін життя гранітного бруку залежить від того, як активно використовується дорога: може бути кількадесят років, може – кілька. У Західній Європі забруковані переважно тихі вулиці, якими їде небагато транспорту.