Призерка обласного етапу ХІІІ Міжнародного конкурсу імені Тараса Шевченка студентка Інституту економіки і менеджменту Львівської політехніки Марія Кондиревич (диплом ІІ ступеня) поділилася враженнями про конкурс.
Що мене надихнуло взяти участь в обласному етапі ХІІІ Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка?
Непереборне внутрішнє бажання, запал, який є результатом щорічної традиції, тому що я змагалася ще у школі в різних олімпіадах, хоча в цьому конкурсі взяла участь уперше. Одразу хочу подякувати доцентові кафедри української мови Галині Петрівні Городиловській, яка побачила в мені потенціал та надихнула ще на першому курсі, своїй вчительці з української мови та літератури в Лисятицькому ліцеї Галині Миколаївні Матульській, яка познайомила мене з майбутнім духовним наставником та життєвим орієнтиром – професором катедри української мови Іриною Дмитрівною Фаріон. Сердечно дякую цим людям.
Маючи безліч клопотів з навчанням, бо не за горами сесія, я все ж наважилася приїхати, позмагатися та в разі можливості вибороти гідне місце для рідної альма-матер. Міжнародний мовно-літературний конкурс імені Тараса Шевченка відбувається раз у рік, тому захотілося принаймні відчути себе частинкою тієї неймовірно приємної, абсолютно незвичної, патетичної атмосфери, незважаючи на теперішній час. Крім цього, живучи в умовах постійної світової невизначеності, розумію, що нам дійсно «треба жити кожним днем, не ждать омріяної дати, горіти сьогоднішнім вогнем, бо «потім» може не настати», – як казала Ліна Костенко. До речі, моя улюблена «невловима королева української поезії».
Стабільність – це найбільша нестабільність. Я, навчаючись в Інституті економіки та менеджменту (ІНЕМі), розумію, що саме в граничних ситуаціях людина, йдучи на ризик, отримує максимум бажаного від життя, віддаючи всі свої останні сили та не очікуючи взамін нічого. Йти потрібно туди, де страшно, саме тому сміливі завжди мають щастя, а щастя – це бути сильним. Життя – це момент, коли тебе ламають, гасять сили, надії, а ти все-таки підіймаєшся і йдеш проти вітру, борешся, пропускаєш крізь себе всі найнеприємніші відчуття, переживання, найбільші страхи, невимовні бажання, які тебе ведуть крізь перешкоди, та не здаєшся, а рухаєшся вперед наперекір усьому. Так, ми не можемо змінити напрям вітру, але ми можемо підняти вітрила, щоб досягти своєї мети, яка колись була мрією. І все ж, мрії мають властивість збуватися, просто потрібно дати часу час. Мабуть, це і є життя. Ми можемо не розумітися в політиці, економіці чи в будь-якій іншій царині, але якщо ми розуміємося в мові, яка нас ідентифікує як окрему націю, це стає основним маркером усіх процесів. Саме зараз можемо простежити колосальну боротьбу, яку неможливо описати словами, тому що ставка надзвичайно висока – це людське ЖИТТЯ.
Слава Україні! Слава нації!
