Призерка обласного етапу ХІІІ Міжнародного конкурсу імені Тараса Шевченка, студентка Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології Львівської політехніки Вікторія Яким (диплом ІІІ ступеня) розповіла про участь у конкурсі:
«Участь у Міжнародному мовно-літературному конкурсі імені Тараса Шевченка я беру не вперше. Це стало для мене обовʼязковим щорічним «ритуалом», без якого душа не зможе повноцінно існувати. Відчуваю духовний обовʼязок та потребу в такий спосіб популяризувати рідну українську мову та її роль у суспільстві. Мова – ДНК нації. Мова – невід’ємна частина ідентифікації населення. Мова – скарб нашого народу.
Сьогодні головним завданням для українців є покращення знань солов’їної. За власні знання хочу висловити вдячність викладачці української мови Галині Городиловській, а також шкільним учителям Світлані Палько та Марії Сірко. Щиро радію, що завдяки подібним конкурсам ми можемо не тільки показати світові своє бачення, а ще й зробити це українською.
Обласний етап мене вразив. Стільки талановитих творчих особистостей поряд, кожна з яких має свою місію. Я брала участь в обласних етапах, але ще як учениця, а в ролі студентки це було вперше. Вразила цікава тема, яка одразу надихає на нові літературні звершення. А щодо джерела натхнення творчої людини, то це може бути лише те, що вразило її душу до самої глибини, те, що прожив сам митець. Це й дарує йому по-справжньому сильні почуття, спонукає створювати дивовижні шедеври в будь-якій сфері. Моє натхнення – це світ. Усміхнені люди, затишні кавʼярні, вузенькі вулички, чарівні панянки, жовті ліхтарі та сонні трамваї. Потрібно навчитись надавати буденним речам новий незвичайний зміст, шукати красу там, де її, здається, практично немає, насолоджуватися деталями та звертати увагу на унікальність. Тоді душа заграє новими фарбами й на папері закружляє вальс із літер, який з останньою крапкою перетвориться у дещо прекрасне.
Дуже сподіваюся, що ще багато поколінь після нашого існування братимуть участь у конкурсі Шевченка. Тут є можливість показати свої знання рідної мови, поділилися думками з іншими, а також ще раз згадати неймовірні твори Кобзаря. Завдяки цьому суспільство ще довго шукатиме глибокий сенс у могутніх думках поета, адже його твори – безсмертні. Вони стануть джерелом поєднання непоєднуваного і назавжди залишаться в людських серцях».
