Роман Кресленко давно співпрацює з симфонічним оркестром Львівської національної філармонії, з «Віртуозами Львова», та його диригентський шлях розпочався ще зі студентських колективів. У вересні 2013 року він став майстерним керівником народного камерного оркестру «Поліфонія».
– Ви спочатку закінчили клас скрипки в музучилищі, а потім переорієнтувалися – здобули освіту оперно-симфонічного диригента. З чим це було пов’язано?
– Музикант починає своє музичне життя з раннього дитинства. Тоді ще не вибираємо, бо все здебільшого вирішують батьки. Моя мама хотіла віддати мене на піаніно, але їй сказали, що в мене абсолютний слух, тому ліпше, якщо займатимусь скрипкою. Після музучилища, оскільки через велику конкуренцію не вступив до консерваторії, але хотів вчитися й далі, став студентом факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. І. Франка. Там на базі університету на четвертому курсі організували міжнародний майстер-клас для диригентів. Мені запропонували себе проявити. Я спершу протестував, бо ж знав лише скрипку, проте від університету мав бути якийсь представник… Мені пощастило – викладач Михайло Телюк дав засади хорового диригування, тож майстер-клас вдався. Знаковим було те, що мене високо оцінили: «сьогодні у нас народився новий український диригент». Мені відразу запропонували вступити до магістратури та зробити з ансамблю скрипалів камерний оркестр факультету. Останній концерт із цим колективом я дав у актовій залі Львівської політехніки. Опісля виступу мені запропонували роботу – я став головним диригентом «Поліфонії». Але моя тітка, яка завжди мріяла про моє продовження навчання, спонукала мене здобути другу вищу освіту. Під час вступу до консерваторії мене помітив дуже хороший викладач – Ярема Колесса, тож я опинився відразу, за рекомендацією екзаменаційної комісії, на третьому курсі.
– Після закінчення навчання Ви співпрацювали з багатьма різними колективами, маєте досвід співпраці навіть з китайцями…
– З кожним колективом було по-різному. Я завжди працюю з непрофесійними колективами згідно з планом, у якому зазначаю, яким має бути їхній розвиток. Перший мій план щодо «Поліфонії» стосувався трьох років її розвитку й цілковито реалізовано. Я мусив повністю реорганізувати колектив. Наприклад, серед багатьох першокурсників, які хочуть грати у «Поліфонії», я вибираю дуже мало осіб, інколи не вибираю нікого. Музиканти «Поліфонії» відвідують усі пари – я не бажаю бачити у себе людей, які прийшли грати тільки тому, щоби отримати якісь преференції. Першокурсники мають й індивідуальні музичні заняття, займаються у групі з концертмейстером і ще не беруть участі в оркестрі. Тобто щоби потрапити в оркестр, треба пройти певну підготовку й відбір – врешті-решт, потрапить новачок до оркестру чи ні, залежить від рішення оркестру, яке той ухвалює шляхом голосування. Я маю право вето та можу ним скористатися лише щодо однієї людини і лише раз на рік. Такі «кола пекла» потрібні для того, щоб студент цінував колектив і те, що він робить.
– Такий скрупульозний відбір є традиційним для оркестрантів?
– Це суто мій підхід. Якби ми керувалися принципом «а давайте сядемо і щось пограємо», то оркестру не було б. Будь-який колектив – це складний механізм, у якому все має бути злагоджено. Велику програму з професійними музикантами можна зробити за два-три дні, та гра для них є рутиною. Коли ж приходжу до «Поліфонії», я відпочиваю. Бо її музиканти грають не задля заробітку грошей, а заради творчості, розслаблення. Планка виступу професіоналів може дещо коливатися, а ось непрофесіонали менш стабільні щодо свого рівня – можуть виступити добре, а можуть – зле. Проте тепер рівень «Поліфонії» не опускається – слухачі, які не знають, що колектив аматорський, не вірять що перед ними не професіонали.
Наша нація співоча – у нас багато хорів, вокальних ансамблів, нам не притаманно, як, скажімо, німцям, грати в оркестрі. Загалом 60% успішного виступу оркестру залежить від диригента, решта – від музикантів. Як зауважив французький композитор і диригент Гектор Берліоз: поганий вокаліст може зіпсувати лише свою роль, але не всю виставу, але поганий диригент здатен зіпсувати все.
– Як підніматимете планку вище та чого очікувати найближчим часом?
– Після масштабного проекту з народним симфонічним оркестром готуємо камерну програму – поєднаємо в одному концерті «Чотири пори року» Вівальді й «Чотири пори року» П’яццоли. Планую цей концерт на 8 червня – чекаємо усіх о 19.00 в Музеї історії релігії.