Садівник Національного університету «Львівська політехніка» Янош Шляхта вже близько п’яти десятків років займається вивченням омели на деревах міських насаджень, обабіч шосейних доріг й залізничних магістралей.
Янош Шляхта не просто садівник, а ще й кандидат наук і займається ландшафтним дизайном та досліджує дерева. Багато років займався тим у ботанічному саду УкрДЛПУ як науковець. У його доробку понад 100 наукових праць та п’ять патентів, також авторське свідоцтво на винахід. За його словами, ще декілька десятків років тому у Львові було значно менше дерев, у кронах яких поселявся такий шкідник.
«Цей вічнозелений кущик, який паразитує на гілках і стовбурах багатьох листяних дерев, є справжнім бичем для наших парків та сквері, а також вулиць та доріг. Недарма омелу називають «чумою дерев». Головна небезпека омели в тому, що вона живиться соком дерева, забирає в нього всі корисні речовини, які необхідні для розвитку міцності. Таке дерево втрачає не тільки привабливість, бо коріння омели, яке проникає в тканини стовбура, викликає також гниття деревини, а це суттєво знижує міцність та стійкість самих дерев. Власне, такі дерева часто падають під час сильних вітрів», – розповідає Янош Шляхта.
Процес зараження відбувається за рахунок специфічного клею, який швидко переносять птахи у своїх дзьобах та лапках. Омела особливо прогресує у зріджених насадженнях білої акції, більшості видів тополь та кленів.
«Якщо не боротися з поширенням цих шкідливих рослин, то середній вік життя дерева після зараження омелою становитиме 15 – 25 років. Але це залежить від багатьох чинників. За останні роки враження омелою дерев набуває масштабів екологічної катастрофи. Особливо багато омели в нас у Львові. Вони також поселилися вже на деревах поруч корпусів Львівської політехніки. Боротьба з омелою має носити не стихійний характер, а бути продумано організованою й послідовною. У країнах Європи ухвалено спеціальні національні програми боротьби з омелою», – каже Янош Шляхта.
За словами садівника, найбільш дієвим методом позбутися омели в паркових насадженнях є радикальний – обрізувати гілки з омелою, а то й зрізувати цілі дерева.
«Цей метод можна розділити на два варіанти: видалення гілок, на яких проріс цей напівпаразит, або видалення частини дерева, якщо його крона рясніє омелою. Вибір того чи іншого варіанту залежить від кількох чинників (міри зараження крони, регенеративної здатності конкретного виду дерева, санітарного стану). А уражені омелою гілки дерева, які будуть обрізані, слід спалити або вивезти для правильного спалення у спеціальних місцях. У жодному разі не можна залишати вражені гілки всихати, адже омела дуже довго зберігає свою життєздатність, а це може стати причиною повторного зараження інших дерев», – наголошує колишній науковець.
Також садівник зауважує, що плоди омели визрівають в осінньо-зимовий період, власне, після чого їх і поширюють птахи. Тому це варто знати, аби не боротися з омелою якраз у цей період.
Крім цього Янош Шляхта відзначає, що товсте м’ясисто-шкіряне листя омели інколи знаходить застосування навіть у фармацевтичній галузі. Тобто зрізані омели можна не просто спалювати, а використовувати з користю.
Довідково. Омела – це вічнозелена кущова рослина, рід напівпаразитичних кущів. Зустрічається на багатьох видах дерев. Проростає на вершині дерева чи на його гілках, розростається зеленим, частіше густим кущем. Виглядає як кулеподібне ущільнення в кроні дерева. Вважається напівпаразитом, оскільки в більшості випадків може самостійно здійснювати фотосинтез. Плоди – неїстівні для людини ягоди. Кущ розвивається до 1 м в діаметрі, легко ламається та падає на землю під час сильних поривів вітру, особливо, коли кущ має ягоди. Існує велика кількість видів роду Омела.
Читайте також: Забута культура садівництва: про догляд за деревами Політехніки та Львова
