Тил наших захисників надійно прикривають мільйони небайдужих людей і серед них чимало політехніків. Наша спільнота гуртується довкола єдиної мети – перемоги України. Сьогодні своїми маленькими кроками, безкорисливими вчинками, наполегливою працею – всі ми її наближаємо. Для студентки 5 курсу Інституту хімії та хімічних технологій Романни Пристай волонтерство – давно не новина, а стиль життя. Дівчина є активною учасницею усіх проєктів Центру студентського капеланства, з першого дня повномасштабної війни вона безперервно допомагає потребуючим у різних напрямках і твердо переконує – наш сильний дух ніхто не зможе подолати.
«Вже з першого дня, ми зрозуміли що потрібно об’єднуватися проти ворога і разом йти до перемоги, тому, не гаючи часу, почали робити все можливе для підтримки військових і всіх постраждалих. Зараз є дуже багато можливостей, щоб допомогти і кожен із нас у різний спосіб може долучитися. Наприклад, наші волонтери задіяні у різних напрямках, всі працюють там, де будуть найкориснішими. Дівчата переважно плетуть сітки, готують їжу, облаштовують місця перебування для приїжджих, медики надають необхідну допомогу. Хлопці допомагають з перевезеннями, ідуть в тероборону та встановлюють блокпости. Знаю, що студенти Львівської політехніки зараз активно допомагають військовим: плетуть сітки, збирають необхідні речі, здають кров».
Дівчина зізнається, що відчуває неймовірну гордість за український народ, його згуртованість перед ворогом та небайдужість. Вчинки пересічних людей, які готові віддати останнє для армії, прихистити постраждалих і навіть голіруч зупинити танк – такі історії захоплюють та вражають до глибини душі.
«Я відчуваю велику гордість та захоплення, дивлячись на наш народ. Безліч людей готові віддавати все, що мають, лиш би допомогти. Вони жертвують, як одяг і їжу, так і власні машини. Як тільки з’являється запит на волонтерів, то достатньо п’яти хвилин, щоб знайти потрібних людей. Місця прийому речей переповнені, загони тероборони переукомплектовані. Люди голіруч зупиняють танки! І все це лише підтверджує, що українці зможуть все, бо ми – сильні духом».
Насамкінець Романна каже про страх і паніку, а на запитання – чому навіть не думала кудись втекти, студентка відповідає:
«Та тому що ми вдома і в нас тут свої правила. Якби кожен ховався, то ми вже були б під владою агресора. Саме тому ми ніколи не будемо ховатися, бо живемо на своїй землі, знаємо за що боремося і що захищаємо. Наш сильний дух спонукає не відступати, а для перемоги ми готові на все. Ми покажемо світу, що таке найсильніша нація і якою повинна бути справжня держава. Стоїмо від початку і до нашої перемоги!»
Точно знаємо, що таких неймовірних студентів, як Романна у нашому університеті є чимало. Пам’ятайте, що всі ви – надзвичайні, бо своїми маленькими вчинками, творите великі речі і тільки ще більше утверджуєте в нашій якнайшвидшій перемозі.
