Роман Вишатицький не зовсім типовий першокурсник. Йому 22 і в нього за плечима навчання в київському ЗВО, робота на підприємствах в Україні та за кордоном, волонтерство й цілеспрямована допомога армії. Сьогодні Роман – першокурсник Інституту механічної інженерії та транспорту Львівської політехніки й вступив сюди, щоб реалізувати одну із найбільших мрій – стати фаховим конструктором і творити проєкти, які приноситимуть користь нашій державі.
Про свій шлях до Політехніки, цінність вищої освіти та проєкти, які найбільше мріє реалізувати – запитаємо в Романа.
– Розкажи, чому ти вирішив навчатися в нашому університеті?
– Мій шлях до навчання в Політехніці цікавий і досить тривалий. Адже після закінчення школи я вступив до одного із київських ЗВО, переїхав туди й почав вчитися. Згодом через сімейні обставини змушений був залишити університет. Тоді повернувся додому й почав працювати звичайним зварювальником. Робота мені подобалася й не була надто важка, але мене ніяк не покидала думка, що я маю стати конструктором, адже дуже хотів творити й реалізовувати свої проєкти.
Я вступав у період воєнного часу, тому певні складнощі звісно були. Наприклад, готував фізику, математику та українську мову, а коли дізнався, що буду складати мультипредметний тест, треба було швидко переходити до вивчення історії. Загалом своїми балами я задоволений, мені вдалося вступити на державне. А зважаючи на те, що після школи мав 5 років перерви – це взагалі чудовий результат.
– Ти вже працював упродовж довгого часу, але все-таки вирішив вступати в університет. Поясни чому?
– Багато хто каже, що всього можна навчитися на практиці. Частково це правда, але все-таки мені здається, що будь-яка поважна компанія попросить диплом про вищу освіту. Крім цього, я знаю, що в Політехніці дають ґрунтовні знання, пояснюють цікаво й докладно, зачіпають теми, які самостійно я б навряд чи опанував.
До того ж я справді відчував брак вищої освіти. Інколи було навіть соромно пояснювати комусь, що я через певні обставини не закінчив ЗВО. Тому хотів здобути вищу освіту перш за все для самого себе, не заради вигіднішої роботи чи заробітної плати. Я переконаний, що університет та й загалом студентське життя вчить нас відповідальності, дає впевненість у собі, впливає на самооцінку та самоповагу.
– Чому обрав саме таку спеціальність і чим тобі подобається конструювання?
– Для мене стати хорошим конструктором – це навіть щось більше, ніж опанувати професію, адже це було моєю мрією впродовж багатьох років. Насамперед спеціальність цікава тим, що дає змогу не просто втілювати проєкти, а самостійно їх створювати, продумувати. Бо реалізувати готове креслення – це зовсім інша справа, мені ж завжди хотілося робити щось самому. Узагалі без проєктування наше життя неможливе. Візьмемо, до прикладу, будь-який завод, на якому щось виготовляють. Перед тим, як виготовити це «щось» його потрібно спроєктувати, тому професія справді дає великі можливості.
– Якщо говорити про конструювання в контексті післявоєнної відбудови, у чому перспективність та важливість цієї галузі?
– Однозначно в час післявоєнної розбудови для конструкторів буде дуже багато роботи. Ми знаємо, що зруйновано безліч будинків, знищено цілі міста. У майбутньому їх треба буде відбудовувати і, наприклад, я зможу проєктувати металоконструкції, які будуть в їхній основі. Також важливий нюанс – конструктор не обов’язково має бути прив’язаний до роботи на конкретному заводі, він може працювати над різноманітними проєктами. Навіть зараз, перебуваючи за сотні кілометрів від фронту, я можу робити щось корисне для військових: спроєктувати якусь деталь для техніки, клапан до двигуна, створити креслення, яке їм потрібне – можливостей багато.
Треба розуміти, що не кожен може піти й безпосередньо воювати, але кожен може робити щось корисне для нашої перемоги. Наприклад, я знав, що буду корисний, ремонтуючи техніку для ЗСУ. Цьому я й присвятив перші місяці війни. Підприємство, на якому тоді працював, три місяці займалося лише ремонтом військової техніки. Згодом, коли вступив до університету, розумів, що роботу треба залишати і, відверто кажучи, це далося важко, бо робота мені подобалася. Але зараз відкриваю для себе нове місто, пізнаю нові умови життя, знайомлюся з новими людьми й вірю, що все, що не робиться, робиться на краще.
– Який проєкт найбільше мрієш реалізувати?
– Коли відверто, то проєктів, як і мрій, у мене дуже багато. Розповім про один із них – він пов’язаний із плазмовою різкою металу. Завдяки цьому можна виготовляти дуже цікаві елементи, зокрема й для ЗСУ. Наприклад, для розмінування полів: проєктуються спеціальні гачки, потім їх виготовляють на плазморізці, вони цікаві, тому що їх можна розбирати та складати навіть під час вибуху вони не розлетяться, а це дуже важливо. Маю надію, що в майбутньому зможу втілювати свої проєкти в життя.
― Які перші враження від навчання в Політехніці? Чи виправдалися твої очікування?
– У Львівській політехніці мені дуже подобається й кажу я про це щиро. У моєму попередньому університеті було надзвичайно складно вчитися, я багато чого не розумів. Але тут викладачі дуже лояльні, вони йдуть назустріч, шукають підхід, мені ніколи не страшно щось перепитати. Одногрупники теж класні, та й узагалі умови для студентів хороші. А моя група цікава ще й тим, що в нас багато людей з різних областей, є навіть із тимчасово окупованих територій. Нам є про що поговорити, знаходимо спільні теми, завжди можна почути різні акценти чи посміятися з незрозумілих слів. Тому Політехніка однозначно дає всі можливості, щоб вчитися, розвиватися й надалі працювати, а все інше залежить від людини, її бажання, від того, наскільки вона використає ці можливості.
А щодо очікувань від навчання, то скажу, що хочу багато вчитися, практикуватися, створювати свої проєкти й обов’язково вдосконалити англійську мову. Сподіваюся, що в університеті зможу її покращити, бо розумію, що хороший конструктор працює в різних програмах і всі вони англомовні. Зараз у моєму розкладі не так багато іноземної, але знаю, що Політехніка дає можливість вивчати її додатково, чув про курси для студентів, тому обов’язково їх відвідуватиму.
– Що ти думаєш про своє працевлаштування? Шукатимеш роботу з перших курсів чи присвятиш час лише навчанню?
– Знаю, що чимало студентів хочуть якнайшвидше піти працювати, але для себе я однозначно вирішив, що декілька років присвячу свій час виключно навчанню. Адже робота чекає мене все життя, до того ж перед вступом в університет я вже встиг попрацювати. Тому наразі хочу повністю присвятити час навчанню, розвитку, прагну досконало вивчити галузь, у якій працюватиму. Буду старанно вчитися, щоб у майбутньому з цього вийшло щось хороше й справді корисне.
– Наостанок поділися, ким бачиш себе в майбутньому?
Я бачу себе на підприємстві, яке насамперед приноситиме користь українцям, сприятиме розвитку нашої держави. Планую створювати цікаві проєкти, які точно не будуть лише для галочки, а такі, де зможу викладатися на максимум і відчуватиму себе потрібним – це мої головні мрії. Про щось більше складно говорити, бо живемо в часі, коли важко щось планувати навіть на наступний день. Але я покладаюся на Бога й вірю, що все буде добре.
Віримо й ми, що всі ці чудові мрії, які вже сьогодні плекають наші студенти, неодмінно здійсняться. Бо саме такі – освічені, прогресивні, талановиті й сміливі – невдовзі писатимуть історію нової України.
