Володимир Хомко родом зі села на Збаражчині. Йому лише виповнилось 22 роки. Юнак вже встиг реалізувати кілька проєктів, попрацювати в найбільшій ІT-компанії України та в «Райффайзен Банку».
Він є наймолодшим учасником 27-ї Української антарктичної експедиції на станції «Академік Вернадський». Володимир виконує обов’язки системного адміністратора, а також знімає унікальні відео про роботу полярників.
Юнак дуже комунікабельний, а ще горить своєю справою. В дитинстві, до речі, любив дивитись «Світ навиворіт» та інші програми про мандри, але й уявити не міг, що коли-небудь сам зніматиме тревел-влог із крайньої точки світу…
Резюме на відбір в експедицію надіслав у крайній термін
Володимир Хомко народився у селі Синява Збаразького району. Закінчив місцеву «дев’ятирічку», а тоді вступив до фізико-математичного ліцею при ЛНУ імені Івана Франка. Трохи повчився там і невдовзі повернувся додому. Продовжив навчання в 11-му класі школи в Збаражі.
– Постійно їздив на районні олімпіади з математики й обласні – з фізики. Там майже щороку брав друге чи третє призові місця. Мої брати – айтівці, і я змалку щось програмував, розбирав на деталі, вивчав техніку. Згодом став студентом спеціальності «Комп’ютерні технології» кафедри систем автоматизованого проектування Львівської політехніки, – розповідає Володимир.
Наразі юнак навчається на магістратурі в нашому університеті. Ділиться спогадами: ще першокурсником знайшов вакансію за фахом – був фахівцем з кібербезпеки у компанії Under Defense. До роботи полярника на станції «Академік Вернадський» Володимир встиг попрацювати у найбільшій українській ІТ-компанії EPAM та у «Райффайзен Банку». Також мав власні проєкти на фрилансі та був локальним волонтером в організації AIESEC.
– Перша моя поїздка за кордон була у 18 років. Я автостопом вирушив до Польщі й Німеччини. Влітку того ж року помандрував у Туреччину. Потім від AIESEC був в Індії, стажувався в IT-компанії та подорожував. Практикував англійську, це «плюс» для полярника, – каже юнак.
З дитинства Володимир полюбляє походи в ліс та у гори. Частенько дивився «Світ навиворіт», зацікавився мандрами. Навчаючись у Львові, відвідував школу альпінізму та почав займатись скелелазінням. Має значок «Альпініст України». Ще планує завершити курс парапланеризму.
Антарктидою юнак захопився, дізнавшись про діяльність журналіста Андрія Мочурада, який свого часу вів програму «В Антарктиду автостопом». Якось Володимиру вдалось потрапити на зустріч з Андрієм у Львові, де той розповідав про те, як добрався на станцію «Академік Вернадський». Далі збаражчанин підписався на сторінку антарктичного центру у соцмережах і побачив допис про відбір учасників в цьогорічну експедицію. Володимир каже: вирішив подати резюме. Найцікавіше, що зробив це заледве не в останній день…
Зібрав рюкзак в Антарктиду, і почалась війна
Національний антарктичний науковий центр кожного року оголошує конкурс із відбору кандидатів до складу зимової Української антарктичної експедиції на станцію «Академік Вернадський». Конкурс є відкритим і не обмежує учасників за віком, статтю чи іншими ознаками. На зимівлю зазвичай відбирають команду з 12-14 осіб: науковців, інженерно-технічних фахівців, лікаря та кухаря. На них чекає рік життя та роботи в суворих умовах Антарктиди. До кандидатів висувають як загальні вимоги, так і специфічні – залежно від посади та робочих завдань.
– Всі вимоги є на сайті антарктичного центру. Приміром, ти маєш бути цілком здоровим, спроможним працювати в замкненому колективі за жорстким графіком, психічно врівноваженим, стриманим, обізнаним з різною технікою. Вітаються навички керування моторним човном, скелелазіння. Щодо посади системного адміна – теж багато нюансів, – пояснює Володимир Хомко.
Відбір учасників експедиції відбувався у кілька етапів. Спершу Володимир надіслав резюме. Чекав на відповідь довго, вже й не сподівався, що пройде. Потім йому написали, що слід приїхати до Києва на технічну співбесіду.
– Відібрали всього 10-15 сисадмінів. На співбесіді комісія запитувала про все, що стосується комп’ютерних наук і додаткових навичок. Опісля нам ставили бали. Була розмова з психологом, тести на перевірку того, як поводитимемось в антарктичних умовах. Потім медогляд. Такого детального медогляду в мене ще не було! – усміхається хлопець. – За результатами цього на кожну з позицій експедиції взяли по двоє працівників: основного і запасного.
Останній етап відбору проходив на науковій базі у Харкові. Там 24 кандидати на поїздку до Антарктиди жили в замкненому колективі упродовж дев’яти днів. За ними спостерігали психологи, дивились, чи немає конфліктних ситуацій. Ще учасникам читали лекції про роботу обсерваторії «Академік Вернадський».
– З Харкова ми роз’їхались по домівках і чекали вердикту комісії. Це тягнулось довго. Одного дня до мене подзвонили, повідомили, що я основний системний адміністратор і потрібно готуватись до подорожі в Антарктиду. Виліт мав бути 28 лютого. Я склав речі в баули, як почалась… війна, – пригадує Володимир.
Експедиція була на грані зриву. Ніхто не знав, що трапиться далі. Команді наказали чекати. Володимир не гаяв часу, а волонтерив: їздив Львовом, забирав переселенців зі залізничного вокзалу і розвозив куди треба. Паралельно юнак чекав на звістку про відрядження в Антарктиду. Туди вдалось вирушити аж в середині березня. Попри вторгнення та хвилювання за рідних, всі учасники цьогорічної експедиції погодились їхати на станцію. Розуміли, що їхня наукова робота не менш важлива для України, тому відступати немає куди.
Випікали паски за традиційним закарпатським рецептом
За словами Володимира Хомка, станція «Академік Вернадський» має форму літери Г і там є декілька основних будівель. На першому поверсі головної з них розміщені кубрики (кімнати полярників) й хол зі сходами. Вздовж іншого коридору – лабораторії та кабінети працівників. На другому поверсі їдальня, кухня та бар.
– Так, у нас є свій бар. Називається «Фарадей», і це найпівденніший бар на планеті, – усміхається юнак. – На горищі склад продуктів та обладнання. Є приміщення із запасом палива, насосами та холодильниками. Окремо котельня.
Найстаршому учаснику 27-ї антарктичної експедиції 50 років. Наймолодший – Володимир, якому у липні виповнилось 22. В його обов’язки сисадміністратора входять забезпечення каналів зв’язку (радіо, інтернет, рації) як в межах станції, так і з великою землею – основного і двох запасних, комунікація з суднами, які прибувають до острова, догляд за обладнанням, ремонт техніки тощо.
– Ще треба чистити «тарілку» від снігу! – сміється. – Для інтернету у нас є велика тарілка діаметром два метри. Коли мокрий сніг та вітер (поривами навіть 20 м/с), її слід щогодини чистити, аби не пропадав зв’язок.
Щодо обов’язків інших учасників експедиції, механік стежить за електрикою та опаленням, дизеліст наглядає за роботою трьох дизель-генераторів, моторних човнів тощо. Лікар не тільки надає кваліфіковану медичну допомогу, а й вивчає стан працівників станції, адже вони теж є об’єктами дослідження – як на людину впливає незвичне антарктичне середовище. Кухар шість днів на тиждень готує обід та вечерю. В неділю його замінює хтось із полярників. Решта – науковці: біологи, метеорологи та геофізики. Цьогоріч у команді є три жінки.
У полярників немає якогось усталеного графіка. Кожен встає у певний час. Скажімо, метеорологи повинні надсилати дослідницькі дані що три години, а ще випускати спеціальні зонти о 8:00 та о 20:00. Відповідно, підлаштовують свій графік під це. Учасники експедиції виконують свою роботу і допомагають іншим. Часто гуртом влаштовують генеральне прибирання і відкидають сніг. Регулярно на станції є денний та нічний черговий.
– Я прокидаюсь о восьмій ранку, снідаю. Тоді перевіряю системи зв’язку – радіо й інтернет, пошту. Далі виконую рутинні справи, і є ще робота з удосконалення наявних систем на станції. Наприклад, привезли новий сервер і його треба налаштувати. Іноді виконую роль драйвера і можу плавати з біологами та брати проби води. О 13:00 в нас обід, до їдальні всіх скликає денний черговий. Ми обговорюємо певні питання щодо станції, – розповідає Володимир Хомко.
Іноді на станцію «Академік Вернадський» прибувають британці, адже саме Британія у лютому 1996 року передала дослідницьку станцію Україні. До коронавірусу, каже Володимир, сюди часто прибували туристи. Для них влаштовували цілу екскурсію островом, показували станцію, пінгвінів тощо. Збаражчанин ділиться спогадом: якось запитав у моряків на суднах, які курсують в Антарктиду, про ціну такої мандрівки. Виявилось, що поїздка вартує мінімум 4 тисячі доларів! Це маршрут від Чилі до Антарктиди. Сумно, адже можна приплисти на яхті, погода буде поганою, ти нічого не побачиш і повернешся назад…
– Ми тут живемо цілий рік, і морально це складно. Тому відзначаємо різні національні українські свята, а також шануємо традиції, які залишились від британців. Це допомагає відірватись від роботи та відпочити. На Великдень випікали паски та розмальовували писанки. Оксана, одна з членкинь експедиції, родом із Закарпаття, тому готувала паску за рецептом зі свого регіону.
Творить унікальний контент про Антарктиду
Ще в школі Володимир мав дзеркальний фотоапарат і пробував себе у фото- і відеозйомці. У цій справі вважає себе аматором і робить це від душі. Багато друзів та знайомих від початку експедиції на «Академік Вернадський» писали до юнака й цікавились його діяльністю. Він вагався, чи доречно у такий час творити контент, не пов’язаний з війною. Згодом вирішив спробувати…
– Я почав знімати роботу станції. Намагаюсь показувати те, чого ніхто досі не показував. Читаю коментарі й бачу, що багатьом подобається такий мій формат. Дехто переглядає ролики з дітьми і просить продовжувати. Для дорослих і малечі це мотиваційний контент. В умовах війни таке дуже потрібне, щоби відірватись від новин. До мене навіть вчителі писали, що використовують відео на уроках, бо це цікавіше за книжки, – ділиться успіхами сисадмін з Тернопільщини.
Володимир розповідає, що на острові Галіндез холод не надто сильний. Там багато снігу, потужні вітри, але найнижча температура, яка була, – всього 8-10 градусів зі знаком мінус. Попри це, знімати відео непросто, техніка ламається в екстремальних умовах. Особливо складно піднімати у повітря дрон.
– Можна його втратити. Важко злітати і ще важче приземлятися. Біля землі може бути тихо, а зверху – поривчасті вітри. Є багато випадків, коли полярники за лічені хвилини топили дрони. Скажімо, біля айсбергів сигнал зникає. Це відбувається – і дрон булькає у воду, – сміється хлопець.
Перед тим як знімати ролик, він пише сценарій із приблизним планом, про що хоче розповісти. Все знімає і монтує сам. На одне відео для ютубу йде дуже багато часу. Приміром, передостанній ролик зробив за понад 10 годин.
На запитання «чи доводиться перевертати пінгвінів?» Володимир Хомко відповідає: це типове і кумедне запитання до полярників від чи не всіх журналістів.
– Немає такого. Це хтось пожартував, і жарт розійшовся. Пінгвіни самі встають. Вони смішно ходять на льоду, падають, але з води застрибують на айсберги навіть на метр у висоту, – пояснює він.
Головним хижаком в Антарктиді є морський леопард. Ця тварина має чотири метри у довжину і важить сотні кілограмів. Їх полярники дуже остерігаються. Морські леопарди можуть плавати за учасниками експедиції, переслідувати їх, адже так стережуть свою територію. Траплялось, що ссавці навіть прокушували балони у човнах.
З інших небезпек: не можна підпливати близько до айсбергів, важливо до дрібниць знати свій морський маршрут, аби не налетіти на підводну скелю. Ще на самому острові є обрив. Величезний льодовик дав тріщини, тому під час роботи слід уважно дивитись під ноги.
Крім професії Володимир Хомко займається спортом. В Україні брав участь у бігових змаганнях, тут практикує швидку ходьбу. Зараз йому важко сказати про плани на майбутнє, адже не знає, що робитиме після завершення експедиції.
– Мабуть, мандруватиму. Треба буде погрітися. Я завжди не любив відпочинку all-inclusive, де тиждень-два просто лежиш на сонці. Але після Антарктиди я б і сам так зробив. Хочу відвідати Норвегію як тревел-блогер. Можливо, туди ще поїду. Загалом хочу до багатьох країн. Зніматиму звідти влоги, – завершує розмову наймолодший учасник 27-ї Української антарктичної експедиції.
